Об’єднання українців “Закерзоння” в Торонто – це, здається, перша українська організація за океаном, яка робить усе, щоб не лише Канада, але й увесь заокеанський світ пам’ятав про Акцію “Вісла”. У кожному разі, “Закерзоння” робить чимало, щоб про трагедію нагадувати, а цього раніше майже не було.
-Ми справді якнайглибше зацікавлені темою Акції “Вісла”.

Наша організація постала 15 років тому саме для того, щоб відзначити 50-ліття згаданої операції. Цей початок став своєрідним продовженням теми збірного злочину – не лише виселення, але майже всіх наслідків трагедії і їхнього поборення. На це спирається наша діяльність. Об’єднання українців “Закерзоння” є місцевою організацією, тобто воно діє передусім у Торонто. Це місто є найактивнішим центром усієї української діаспори на Заході. Там наша організація – дуже добре відома, помітна й активна. На 50-річчя Акції “Вісла” ми організували великомасштабні відзначення – велику виставку документів та фотографій з Українського архіву у Варшаві і велелюдну демонстрацію під будинком парламенту провінції Онтаріо. Виставку показували потім у найбільших центрах організованого українського життя в Північній Америці – від Едмонтона до Нью-Йорка.

Українська громада, яка еміґрувала з Польщі до Канади у 80-ті рр. й пізніше, усвідомлює, що таке Акція “Вісла”. У якій мірі зацікавлення цією темою проявляють родовиті канадці, зокрема й українці, які вже там прийшли на світ?
-Тема Акції “Вісла”, інших переселень була відома північноамериканській еміґрації по суті вже від червня-липня 1947 р. Згадана трагедія не була чужа ніколи, але вона була відома загалові поверхнево. Принаймні в Канаді так було: а це чи не тому, що найактивнішою групою з Закерзоння були лемки, тож для українців з інших реґіонів, які приїхали набагато раніше й характеризувалися українською свідомістю, операція була передусім фактом переселення лемків. Щойно тоді, як почало діяти “Закерзоння” (воно навіть своєю назвою заявляє, що організація бере до уваги всі постраждалі від Акції “Вісла” землі – а це Холмщина, Надсяння, Перемищина, Любачівщина, Ярославщина, Західна Бойківщина і, звичайно ж, Лемківщина та Південне Підляшшя), ми почали обстоювати інтереси всіх тих земель і мешканців. Отак, відзначаючи роковини Акції “Вісла”, ми зробили сильний натиск саме на тому, щоб українська громада зрозуміла: ця трагедія не була лише виселенням лемків, це було нещастя, яке впало на всі землі Закерзоння, тобто на західне прикордоння української етнічної території. Унаслідок Акції “Вісла” були виселені наші брати. І ця територія перетворилася з живої української території в історичну категорію.

У своїй доповіді на ІІ Конґресі українців у Перемишлі Ви говорили, як заокеанські, західні засоби масової інформації висвітлюють трагедію українців 1947 р., боротьбу українців за етнічні землі. З почутого виникає, що вони не дуже глибоко входили в цю розлогу тематику. Чи що-небудь змінюється на краще в зображенні цих подій?
-Моя доповідь головним чином стосувалася історичного факту: тобто моменту, коли Акція “Вісла” тривала, того, як показували її північноамериканські і частково західноєвропейські засоби масової інформації. Це справді було так, що образ, – спершу боротьби УПА на Закерзонні, а пізніше Акції “Вісла”, – був дуже викривлений, адже його “творив” типово комуністичний стереотип упівця-різуна, натомість Акція “Вісла” не дуже цікавила, не знайшла належного віддзеркалення в американських мас-медіа. По суті цей факт став історичним, західні засоби масової інформації він як такий не цікавив. Тема повертається в історичних книжках, може повернутися в документальних фільмах, які стосуються Східної Європи. Вона також іноді повертається в монографіях про виселення чи депортаційні рухи, які охопили всю тодішню Європу. Натомість окремо, як про поодинокий факт, який стався на Закерзонні, цим уже не цікавляться.

Ви, як учасник конґресу в Перемишлі, часто чули протилежні ствердження про те, нібито Акція “Вісла” не збулася, а з іншого боку, що “вона далі триває”; ще з іншого – “асиміляція зібрала велике жниво”. Від прокурорів довелося почути, що “це ані комуністичний злочин, ані злочин проти людства”, бо, мовляв, нема доказів цього. Яка Ваша думка про такі протилежні оцінки; чи вже остаточно закрито цей історичний факт?
-Абсолютно ні. Акція “Вісла” не стоїть на полиці, куди по неї сягають лише історики, і більш нікого вона не цікавить. Це й надалі відкрита і болісна рана – я думаю, для всіх: для українців, які живуть у розпорошенні в Польщі, і для тих, які почувають зв’язок з рідними землями, хоч опинилися в далекій діаспорі. Бачу, що і в Україні цю тему глибше розуміють. Акція “Вісла” триває насамперед через факт, що українці далі живуть у розпорошенні, з українців не знято формально клейма, яким – Акцією “Вісла” – їх затавровано 65 років тому. Досі не анульовано різних юридичних актів. Операція триває тому, що сьогоднішня польська влада відмовляється формально відокремитися від Акції “Вісла”, хоч нинішня держава є правонаступником тієї держави, яка провела операцію. Поки не буде чіткого відокремлення, тобто не лише засудження з морального боку, але й чіткої юридичної позиції, Акція “Вісла” буде тривати. Наслідки Акції “Вісла” не закінчилися, вони збирають жниво. Недавній перепис населення, проведений у Польщі, показує, які жахливі демографічні наслідки вона принесла. Акція “Вісла” не закінчиться також, поки вона живе у свідомості і пам’яті людей, котрих вона зачепила. Прикладом цього є й українська діаспора в Канаді, яка могла обмежитися дуже вигідним життям, а все-таки в Торонто знову відбулося велике вшанування пам’яті жертв Акції “Вісла”, приурочене цим разом до 65-річчя виселення. А за два дні до заходу відправлялася врочиста панахида, яку служило кільканадцять священиків з участю великої громади. Отже, доки Акція “Вісла” буде у свідомості та впливатиме на життя українців і в Польщі, і за океаном, доти вона триватиме.

“Наше слово” №30, 22 липня 2012 року