Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №46, 2013-11-17
Бюджет – це цифри, які показують конкретні гроші, що впливають на стан справ у державі, в тому числі й на наші. В контексті бюджету існує таке правило, що важливих справ завжди є більше, ніж грошей для їх вирішення. Якщо порівняти українські заходи, освіту або видавничі проекти з потребами держави в будуванні доріг чи доступу до медичних послуг, то перші програють у пріоритетності. Проте водночас немає жодних обґрунтованих доказів того, що дні української культури в місцевості «X» призвели до браку появи якісного асфальтного покриття шляхів між місцевостями «Y» та «Z». І радше не буде. А подібні протиставлення є лише популістським прийомом, згідно з яким усі невдачі пояснюються діяльністю зовнішнього ворога. На таку невдячну роль завжди добре підходять саме нацменшини. Чому? Та хоча б тому, що з них ніколи не сформуєш таку команду, разом з якою в листопаді на День незалежності можна було б проявити найщирішу любов до «біло-червоного», б’ючи інакодумців, кидаючи у противників бруківкою, підпалюючи машини чи перекидаючи бетонні смітники на вулицях міста, особливо столиці.
Однак треба погодитись, що навіть без злої волі буває так, що грошей вистачає не на все. Це стосується не тільки державного бюджету, але й наших особистих фінансів. В обох випадках трапляються теж непередбачені витрати. Бо хто ж в силі наперед встановити, наскільки безмежною виявиться 11 листопада фантазія особливих любителів «біло-червоного» і скільки доведеться заплатити за це кожного року чесним платникам податків?
Нещодавно, у ході обговорення держбюджету на наступний рік, нацменшини в Польщі опинилися перед фактом обмеження фінансування їхньої діяльності на суму до трьох мільйонів злотих. Нагадаймо, що це майже 20 % бюджету, який у попередні роки традиційно виділяли на потреби нацменшин. Почули при тому пояснення, що триває фінансова криза, отож немає іншого виходу і тому подібні. Такі арґументи могли б навіть прозвучати переконливо, якби не деякі «але». Відомо, що коли грошей є мало і не на все вистачає, то важливо, щоб мудро ними розпоряджатися. Пам’ятаю, як у студентські роки на своїх худеньких гаманцях ми розміщували наклейки з написом «Центр управління Нічим». Звичайно, спочатку треба пройти тренування, але з часом приходив досвід і виявлялося, що того «нічого» вистачає на оплачення доволі численних потреб. Нерідко ситуація виглядала вкрай драматично, коли треба було вирішити дилему, за що заплатити в першу чергу – оплати за житло, харчування, чи може піти з друзями на пиво чи купити книжку. Проте завжди вдавалося знайти рівновагу. Здається, сьогоднішні державні чи самоврядні службовці такою студентською мудрістю не оволоділи. Нещодавно представники Міністерства адміністрації та оцифрування, інформуючи в Сеймі рп про скорочення в нацменшинному бюджеті, прямо заявили, що не мають навіть поняття, звідки можна взяти потрібні гроші. Можливо, варто в такій ситуації звернутися за порадою саме до студентів?
Щоправда, з порожнього навіть сам наймудріший Соломон не наллє, однак студентська кмітливість допомагає вирішувати навіть найскладніші проблеми. У пошуках натхнення можна теж погортати газети. Наприклад, нещодавно одне з потенційних джерел вказала «Газета виборча»: як простежили журналісти, кожного року громадяни Польщі майже 30 млн. зл. платять зі своїх податків за люстрацію. Початково ідея була така, нагадує видання, що процес люстрації мали проходити кандидати на найвищі державні посади, щоб їх пізніше ніхто не міг шантажувати оскарженнями про можливе співробітництво з польським комуністичним режимом. Проте зараз обов’язкова люстрація охоплює вже навіть кандидатів на війтів, бурґомістрів, директорів комунальних підприємств, директорів шкіл та кандидатів на ряд інших посад, які для безпеки держави мають практично нульове значення. Проте люстратори чомусь вважають інакше і перевіряють усіх. На жаль, не на волонтерських засадах, а за наші з вами гроші.
Справедливо треба додати, що культурна діяльність нацменшин підтримується також і на рівні місцевих самоврядних органів, але і від них щораз частіше чути популярну останнім часом пісню з відомими словами: «фінансова криза, грошей бракує, треба економити, ми би й раді вас краще підтримувати, але не можемо, зрозумійте…» І знову – може й простіше нам би було це зрозуміти, якби не ходили в публічному просторі певні інформації. Наприклад, багато самоврядників за справу честі поставили собі завдання створення реґіональних аеропортів. На ці проекти видають мільйони злотих як з власних бюджетів, так і з євросоюзних джерел. Проблема в тому, що, за оцінками експертів, потрібно осягнути обороти в мільйон пасажирів у рік, щоб планований аеропорт не приносив збитків – а це часто нереальна кількість на реґіональному рівні.
Проте основне, чого хотілося б побажати державникам – просто, щоб вони виявили якусь власну активність у рамках службових обов’язків. Спостерігаючи за кількома сеймовими дискусіями навколо бюджету, ані разу не довелося почути від депутатів, що вони вже шукали грошей і тут, і там, та спробують ще деінде. Навпаки, уже кілька разів пробували переконати нацменшини, що вони під час загальної фінансової кризи не перебувають на якомусь щасливому острові, отож не можуть сподіватися задоволення їхніх забаганок. Ну що ж, може тепер ми – представники інших культур та національностей, повинні виготовити для державників наклейки з написом «Центр управління Нічим»? В умовах кризи, це, мабуть, буде наймудрішим рішенням. ■
