Отар Довженко ■ УКРАЇНА ■ 2010-05-27
За час перебування при владі Віктора Януковича та його команди ситуація зі свободою слова в Україні катастрофічно погіршилася. Особливо стрімкі зміни відбуваються в телевізійних новинах, які в лічені дні почали скидатися на цензуровану телевізійну пропаґанду часів Леоніда Кучми. Владу не можна вважати безпосереднім організатором цих процесів, адже політика сервілізму встановлюється на вимогу власників медіа, зацікавлених у співпраці з керівництвом держави.
У перші місяці про ці метаморфози говорили переважно експерти, посилаючись на результати моніторинґових досліджень, та опозиційні політики. А на початку травня публічні заяви зробили журналісти відразу двох центральних телеканалів.
Мирослав Откович, кореспондент “1+1” – телеканалу, власником якого є один із найбагатших українських бізнесменів Ігор Коломойський, – зголосився підготувати для підсумкової програми сюжет з аналізом відмови президента Януковича трактувати Голодомор 1932-33 рр. як геноцид українців, але його працю редактор стримав, посилаючись на “директиви найвищого начальства”.
“Таким чином, на тему Голодомору накладено цензуру. Тоді як для мене ця тема стала рубіконом, після якого мовчати не можна. Почуття совісті перемагає страх”, – написав Мирослав у своєму відкритому зверненні, опублікованому сайтом “Українська правда”. Його вчинок став поштовхом для колективної заяви дев’ятнадцятьох журналістів “1+1”, які ствердили, що їм забороняють висвітлювати цілу низку тем і подій, редаґують та знімають з ефіру сюжети, в яких міститься критика або невигідна владі інформація. Доходило й до серйозних репресій. “Шеф-редактора новин Максима Шиленка зняли після того, як в іронічному ключі було подане призначення уряду. Після цього Максима відправлено на відпочинок, а нам сказано: “Дивіться інші канали і вчіться, як висвітлювати такі події””, – розповів журналіст “1+1” Сергій Кудімов.
У відповідь на заяву новинарів “1+1” заступник глави Адміністрації Президента України і неофіційний куратор напрямку роботи з медіа всієї чинної влади Ганна Герман заявила: йдеться не про цензуру, а про непрофесіоналізм, нерозуміння принципів редакційної політики та, можливо, замовлення опозиції. “Це не цензура, а редакційна політика і корпоративна етика” – улюблений арґумент творців так званих “темників”, які тримали майже всі українські медіа в кулаку за Кучми…
Генеральний директор каналу Олександр Ткаченко не лише заперечив політичні мотиви втручання в роботу журналістів, а й пообіцяв наступного тижня керувати службою новин у ручному режимі, щоб пересвідчитись, чи там правильно розуміють професійні стандарти. А незадоволення своїх підлеглих пояснив їхніми політичними переконаннями: мовляв, “плутають особисті політичні симпатії та базові принципи журналістики”.
Вслід за колеґами з “1+1” звинуватити своє керівництво в прагненні встановити цензуру наважилися сімнадцятеро кореспондентів телеканалу СТБ. За їхніми словами, у висвітленні політичних подій від них вимагають бути невиправдано лаконічними, уникати конфліктних тем, жанру журналістського розслідування та іронії, яка завжди була головним елементом фірмового стилю каналу. Натомість за словами керівника служби новин СТБ Олексія Мустафіна, йдеться лише про переформатування програми, викликане необхідністю розвитку. Арґументація сумнівна, адже саме те, від чого журналістів нині змушують відмовитися, забезпечувало новинам СТБ велику популярність і статус найякіснішої інформаційної програми українського телебачення.
Слід зауважити, що ситуація на цих двох каналах далеко не найгірша – їхні новини можна вважати навіть відносно якісними, порівнюючи з тим, що в ефір видає “Інтер”, підконтрольний голові Служби безпеки України Валерієві Хорошковському та одному зі спонсорів Партії реґіонів Дмитру Фірташеві. Новини найпопулярнішого телеканалу України ще перед початком виборчої кампанії почав цензурувати спеціально виписаний з російського телебачення “консультант” Ілля Канавін. Прикладом його підходів до редаґування новин може стати історія, розказана одним журналістом “Інтера”, який побажав зберегти анонімність: “У сюжеті про ратифікацію українсько російської угоди про Чорноморський флот фразу “місця депутатів укриті синьо жовтими прапорами” розпорядились замінити: замість прапорів мала бути “тканина”. Автор не погодився з цим формулюванням, і йому порадили “полотно”. Зрештою, написали “жовто блакитні полотнища”…”. Цензурні вказівки стосуються переважно висвітлення дій влади в дусі схвалення та офіціозу, іґнорування заяв опозиції, замовчування фактів, які характеризують владу не найкращим чином. Відверто прислужницькими стали новини державного Першого Національного каналу після того, як влада всупереч законові призначила його керівником одного з менеджерів “Інтера”, русофіла Єгора Бенкендорфа. Найганебнішою ж є якість новин телеканалу ICTV, де Януковича, Азарова та їхніх соратників вихваляють прямим текстом. Це здавалося б дивним, якби не знаття, що власник каналу Віктор Пінчук отримав величезну вигоду від укладеної новою владою угоди про експорт труб до Росії.
Позиція влади є надзвичайно вигідною: вона заперечує будь-яку причетність до змін у редакційній політиці ЗМІ, називаючи їх приватною справою комерційних медіапідприємств і закликаючи журналістів вирішувати проблему шляхом діалогу з власниками та керівниками. І навіть обіцяє “розібратися й покарати вин них”, якщо факти цензури отримають підтвердження. Захистити журналістів нема кому: професійні та правозахисні організації в Україні не мають серйозного впливу, а на звернення міжнародних, таких як “Репортери без кордонів”, офіційні особи реаґують зі звичним для них цинізмом: усе це, мовляв, наклепи опозиції.
У медійному середовищі виступи колективів “1+1” і СТБ оцінюють неоднозначно. З одного боку, загроза є очевидною й не може не турбувати тих журналістів, які прагнуть працювати професійно і зберегти честь. З іншого, багатьох дивує той факт, що подібні заяви не пролунали раніше, під час виборчої кампанії, коли випуски новин повнилися замовними матеріалами з прихованою політичною рекламою. Або ще раніше, коли від новинарів “1+1” вимагали суттєво занизити планку якості, рухатись у напрямку скандалізації і “жовтизни” новин заради задоволення потреб найпримітивнішої аудиторії. “Дивно, що про цензуру першими заявили журналісти, які два роки робили “новини для барбоса”. Після чого в пристойних домах перестали вмикати “1+1″, і це їх не обурювало, – пише український блогер під псевдонімом kolega1, відомий різкістю оцінок політичних та медійних подій. – У ятках не може бути цензури, адже там не може бути свободи слова як такої. А телевізор у нашій країні давно не виконує функції засобу масової інформації”.
“Наше слово” №22, 30 травня 2010 року {moscomment}
