Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №29, 2015-07-19
Греко-католицька церква в Польщі збільшилася ще на одну святиню. 4 липня в Старґарді-Щецинському владика вроцлавсько-ґданський, кир Володимир Ющак освятив новий храм. «Завдяки о. Русланові Марцішаку, пароху, який взявся за цю справу, ми нарешті маємо свій дім. Церква – це наш скарб», – говорять зворушені парафіяни і безмежно дякують отцю.
Церква під покровом св. Йосафата захоплює не лише архітектурою, але й навколишнім краєвидом: святиня стоїть неподалік ріки Іни, поблизу Портових воріт та середньовічної вежі (башти Бялоґлувкі – ред.). Будову церкви супроводжували, однак, пристрасті та емоції.
– У 2005 році до українців Старґарда прийшло усвідомлення того, що не мають де молитися, оскільки майже після 50-ти років відправ у каплиці Марійської колегіяти вони мусили у зв’язку з ремонтом її залишити. Згодом виявилося, що не можна повернутися назад, тому тимчасово знайшли притулок у римо-католицькому костелі Святого Духа. Коли я вперше сюди приїхав, то навіть здивувався, що парафія містилася в такій малій каплиці і ніхто не відчував більшої потреби, адже наша спільнота не така вже мала, – розповідає о. Р. Марцішак. Нині парафія нараховує біля ста осіб.
Місцеву паству отець очолив на початку 2006 р. Як сам каже, прибув сюди вже з конкретним наміром, щоб у місті збудувати церкву, хоча спочатку навіть не знав, де той Старґард. Отець Р. Марцішак родом з України. Згодом побачив, що парафія має великий потенціал. Тут дуже багато робиться, а цей рік є кульмінаційним. Тому отець радіє, що парафія матиме тепер ще більші можливості проявляти себе.
– Коли ми почали говорити про будову храму, публічно ніхто не підніс руки проти будови, однак дуже багато говорилося про те, що не дамо ради його побудувати. Тому під час моєї першої коляди я розмовляв з кожною родиною індивідуально, – пояснює о. Р. Марцішак. Попри побоювання, вірні все ж усвідомлювали собі, що треба щось робити, оскільки ніхто не дасть їм ґарантії, що після кількох років знову не будуть змушені покинути костел Святого Духа й шукати іншого місця для молитви. Саме це мотивувало до зведення свого храму, однак емоції та страх ще гальмували.
місто 2009 р. надало парафії ділянку під побудову церкви, яка міститься близько оборонних мурів та середньовічної вежі і підлягає під догляд воєвідського реставратора архітектурних пам’яток. Тому будова церкви також мусила супроводжуватися доглядом реставратора. З огляду на підмоклий терен, унікальною є конструкція церкви – фундамент храму стоїть на 300 мікропалях (бетонних стовпах). Це набагато підвищило кошт будови церкви, оскільки на сам фундамент потрібно було призначити близько 200 тис.зл.
Будова храму тривала шість років, а загальний кошт – це понад 1 мільйон зл. Жертвували насамперед парафіяни. Гроші надходили теж з інших куточків Польщі, а також світу. Збірка коштів проводилася також у римо-католицьких парафіях у Старґарді-Щецинському. Грошей все ж таки не вистачало на покриття поточних платежів.
– Нас, однак, не покидало Боже благословення, тож будову взяв у свої руки п. Богдан Андрусечко, фірма якого дуже добре розвивалася. У певному моменті я аж перелякався, оскільки чергові роботи просувалися вперед, а в мене не було грошей на їх покриття. Тому, коли зустрівся я з п. Б. Андрусечком, сказав йому – вибачте, але вважайте, бо ви мені зараз набудуєте на 100 тис., а в мене всього 5 тис. А він мені каже – отче, то вже майже за сто пішло, але ви не журіться, якось мусимо закінчити будову цієї церкви, – нині жартома розповідає о. Р. Марцішак.
Чергові проблеми виринули під час покриття даху, бо знову забракло грошей. На останньому етапі будови багато допомагали парафіяни.
– Я схиляю перед своїми парафіянами голову, бо вони молодці, – каже о. Руслан. – Коли робили куполи, ми протягом трьох місяців пильнували кожної ночі, щоб не допустити до крадіжки, але і так, на жаль, не вдалося цього уникнути. Всього одну ніч не було нічної варти і власне тоді злодії зняли з меншого купола бляху. Огорожу ми теж робили власними силами. Просто все, що зменшувало кошти будови, ми старалися зробити самі, – продовжує розповідати о. Марцішак.
– Всюди там, де будували церкви, був страх та побоювання, чи дамо раду збудувати такий потрібний усім нам храм. Однак потреба та стремління до Бога були більшими, чим страх. (…) Саме завдяки глибокій вірі та глибокій любові до Бога і церкви вдалося збудувати оцю святиню. Назовні цей храм даватиме свідчення нашої глибокої віри, говоритиме про те, що ви є сильною громадою. Саме у храмі зберігатимете свої традиції, мову та батьківську віру. Тому тішимося, що побудували ви святиню, бо це храм живий – храм живого народу та Бога в ньому присутнього, – сказав під час проповіді владика Володимир Ющак.
На завершення святкувань о. Р. Марцішак від імені всіх парафіян подякував усім, хто в особливий спосіб допоміг в будові церкви. Серед удостоєних пам’ятками були, зокрема, кир Володимир Ющак, Богдан Андрусечко, римо-католицький щецинсько-камінський митрополит Анджей Дзенґа, парохи римо-католицьких парафій у Старґарді, президент міста Славомір Пайор. Слово взяла парафіянка Данута Іванська-Жванська, яка нагадала отцю ще про одну дуже важливу особу, а саме про нього самого… Тому від імені усіх парафіян вона подякувала о. Руслану за його працю.
– Коли б у цей важкий для парафії час не прийшов до нас саме о. Р. Марцішак, то не святкували б ми сьогодні освячення церкви. Проте Бог дав, що прийшли до нас Ви, повні сили та відваги, а ми самі були сповнені побоювання та страху – боялися, чи дамо раду. Тому за все дуже дякуємо, – сказала Д. ІванськаЖванська, а присутні нагородили отця бурхливими оплесками.
Церква прикрашена першими трьома іконами, які згодом будуть поміщені в іконостасі, та двома зовнішніми, які писані технікою сґрафіто. Автор ікон – Анна Кілик, випускниця Академії мистецтв у Львові. А. Кілик народилася у Львові, однак більшість життя прожила саме у Старґарді-Щецинському.
– Для мене це була велика честь та відповідальність, – говорить А. Кілик, тим більше, що я вперше робила розписи на такому великому форматі.
В майбутньому отцю мріються в церкві концерти, щоб святиня стала духовним та культурним центром не лише для українців, але також інших віросповідань. Перший концерт вже відбувся в день освячення церкви. Під час Літургії співав хор «Тавор», який спеціально приїхав на освячення храму аж з Калуша. «Церква – це наша перлинка, яку будемо берегти», – кажуть зі сльозами на очах парафіяни. ■
