Ярослав Присташ ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2011-05-13

19:16:51{mosimage}

Przemyski Przegląd Kulturalny, №4(19) 2010, 68 c.

Перемиська громадська бібліотека вже 5 років видає квартальник “Przemyski Przegląd Kulturalny”. У провінційному містечку таке видання – це справжній успіх. Редакція не закривається суто на перемиські події, але й мандрує за кордон: чи то до Києва (№15, 2009 р.), чи в Туреччину (№18, 2010 р.). З журналом співпрацюють, зокрема, українці Перемишля – Ольга Гриньків, Адам Яремко, Ольга Соляр. Перша дуже часто заглядає до колишніх українських сіл, пише про проблеми меншин чи описує явища. А. Яремко – це фотограф, отож його роботи можемо побачити на сторінках видання. О. Соляр, як активна перемишлянка, бере участь у дискусіях або пише про цікаві культурні явища, проводить розмови. До ґрона непересічних авторів слід зарахувати також Аґнешку Корнеєнко, Здзислава Шеліґу, Станіслава Стемпеня.

Останнє число за 2010 р. (№4) головною темою зробило зустріч з єзуїтом, психотерапевтом, богословом о. Яцеком Прусаком. У розмові в громадській бібліотеці священик роздумував на тему чужого в Церкві, зла, толерантності, місця жінки в Церкві тощо. Він замислюється також над хибним терміном толерантності: “Що означає в демократії “толерувати”? Це означає терпіти. Я тебе терплю, бо ти є біля мене, але ти мене взагалі не цікавиш. Я не маю тільки права зробити тобі кривду – якби тебе не було біля мене, я був би вдоволеним“.
У номері звертає на себе увагу стаття Наталії Стояк про священне в дерев’яній архітектурі. Це професійна розробка на тему церков – виявляється, що лемківські святині були оздоблені під впливом молдовських і волоських храмів. Авторка знаходить також у дерев’яних церквах впливи рококо й бароко. У М’якиші Старому, наприклад, баня у формі еліпса.
Виставку “Кордони документу” описує А. Корнеєнко. У матеріалі йдеться про художній засіб, який старі репортерські воєнні фотографії чистить від театралізованості, а навіть показує містифікації – так, як це було з завішенням радянського прапора на Рейхстагу в Берліні 1945 р.
О. Гриньків роздумує над кітчем у селі, де панівне місце зайняв етерніт і сайдінґ. Поруч зі старими хатами власники споруджують нові – за міським зразком, немовби соромилися сільськості. Подає також приклади чужої архітектури ландшафту навколо споруд. Крім поганого смаку на селі, руїн – є ще люди, які “адаптували” старі хати (Семушова, Воля -Дам’янова), відновили їх і привернули їм блиск, хоча з деякими конструкторськими помилками.
У журналі також – рецензії, огляди, фейлетони.

Поділитися: