Ярослав Стех ■ КРИНИЦЯ ■ 2010-09-22
{mosimage}
До 150-річчя від дня народження письменниці УЛЯНИ КРАВЧЕНКО
18 квітня виповнилося 150 років від дня народження Уляни Кравченко (літературний псевдонім Юлії Шнайдер). Вона прийшла на світ у м. Миколаєві на Львівщині в родині урядовця Юлія Шнайдера, який переїхав у Галичину з першою хвилею австрійської колонізації. Батько був прихильним до українського руху, дописував до “Галицької зорі”, “Вісника” і “Діла”.
Юлія з дитячих років жила серед народу, гралася з українською дітворою, прислуховувалася до народних пісень, казок і леґенд. Усе це справляло на неї глибоке враження і таким чином вона поступово серцем і душею стала українкою.
Жила в Миколаєві, у будинку, де виростав український поет Микола Устиянович – представник львівської романтичної школи, ядром якої була прославлена “Руська трійця”. На формування свідомості Юлії великий вплив мало її оточення, але також рідна мама – вона гарно співала дівчині колискові, українські та польські пісні, чудово оповідала народні леґенди й різні перекази. До того ж, дівчина сама любила читати, а згодом почала писати поезію, якою передавала свої палкі дитячі почуття. У ранні роки вона опанувала чужі мови, читала твори визначних письменників, що мало надзвичайно позитивний вплив на її інтелектуальний розвиток.
Так склалося, що з її першими віршами ознайомився Іван Франко, і це мало вирішальний вплив на формування літературного таланту поетеси. Він умів скерувати зацікавлення молодої талановитої дівчини в потрібне русло. Перший вірш Юлі “Згадай мене, милий” був надрукований у “Зорі”, а до авторки Франко написав теплого листа, щиро заохочуючи її до літературної праці. Зв’язки з Франком коштували їй слави нігілістки і вільнодумниці. Популярність серед читачів Уляна здобула вже після виходу у світ першої збірки поезій “Prima vera” (1885), у якій, поруч із ніжними мотивами звеличення краси і любові, задзвеніли сильні акорди патріотичної громадянської лірики. Це був один із перших у Галичині голосів жінки -поетеси.
Юля була наполегливою і стійкою в прямуванні до обраної мети. Освіту вона спершу здобувала вдома, а потім протягом 1877-1881 рр. у Львівській учительській семінарії, яку успішно закінчила. Першу вчительську посаду отримала в Бібрці, потім була переведена до школи в Стоках, звідти перейшла працювати до школи сестер василіанок у Львові. Деякий час працювала в шестикласній українській школі для дівчат у Львові, потім – у поміщика на Львівщині. Звідси перейшла на вчительську роботу до Лужків -Долішніх на Дрогобиччині, де вийшла заміж за місцевого вчителя. Чоловік Юлі був поляком за національністю, отже, згідно з тогочасним звичаєм, її син виховувався поляком, а дочка – українкою. Юля пережила шок, коли її син під час визвольних змагань 1918 р. пішов із зброєю в руках проти українців у боротьбі за незалежність Польщі, і в цій боротьбі загинув. Донька боролася за вільну Україну в рядах УГА, на щастя, з війни повернулася живою.
Юлія безустанно поглиблювала свої знання, творчо працювала і видавала все нові збірки: “На новий шлях” (1891), “В дорогу” (1912), “Проліски” (1921), “Лебедина пісня” (1924), “Шелести нам, барвінку” (1932). У них помічаємо перехід поетеси до щораз складніших жанрів. Але ідея в них залишається та сама – любов до народу і України. Писала вона й поетичну прозу, особливе місце серед якої займає автобіографічна повість “Хризантеми”. Патріотичні й ліричні поезії Уляни Кравченко інколи і тепер з’являються передруком у різних українських часописах. У своїй творчості Уляна шукає все нових образів, символів, алегорій для висловлення думок. Прекрасно знаючи літератури інших народів, вона не наслідує їх, а творить свої ориґінальні картини. Не раз звертається до теми призначення поезiї i мiсця поета в громадському життi, з тонким лiризмом малює красу природи. уміло використовує фольклор, народні пісні з українськими символами. Варто пригадати, що У. Кравченко майже 25 років виступала з творами для дітей у журналі “Дзвінок” (1890-1914). Авторка багато уваги приділяла прищепленню читачам поваги до рідної української науки й освіти.
Найголовніше в її творчості – зворушлива поезія, у якій є гімн “Союзу українок”, вірші, присвячені І. Франкові, Т. Шевченкові, матері, героям Крут, молитви, а понад усе – низка патріотичних творів. Вона була своєрідним апостолом у національному відродженні, який накликає віру й оздоровлює народ. Її творчість цінна також великим досвідом. Уляна понад сорок років пропрацювала сільською вчителькою, зглибила дух нашого народу – і з цією свідомістю 1920 р. переїхала до княжого Перемишля. Коли 1939 р. прийшла сюди Червона армія, то Уляна писала статті та вірші для підтримки духу перемишлян, а вони обрали її своїм депутатом, щоб поетеса в нелегких умовах захищала їхні інтереси. Тоді ж вона була прийнята в члени Спілки письменників УРСР, а в квітні 1941 р. видавництво “Радянський письменник” видало “Вибрані поезії” У. Кравченко.
Творча спадщина Уляни Кравченко багатогранна і має надзвичайно високе значення. Поетеса померла на 88-му році життя, 31 березня 1947 р., за місяць до початку акції “Вісла”. Її поховали на головному цвинтарі в Перемишлі, на вул. Словацького. На кошти української діаспори в 70-х рр. ХХ ст. на її могилі споруджено величавий пам’ятник. За спонсорством колишньої перемишлянки Марії Козак-Дзядик і під редакцією Юліяна Бескида (Тарновського) 1975 р. було видане повне зібрання творів письменниці, які безкоштовно розсилалися до наукових закладів і бібліотек світу. Нехай ця стаття буде китицею квітів в пам’ять про поетесу і визначну українську патріотку.
У заголовку рядки з вірша Уляни Кравченко “Я ваша” (збірка “Prima vera”)
“Наше слово” №39, 26 вересня 2010 року{moscomment}
