Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №44, 2015-11-01
Греко-католицький храм з-перед чотирьох століть знову відкрив свої ворота перед нащадками тих українців, які на рідних прабатьківських землях молилися в ньому, вінчались, хрестилися і йшли з нього до Всевишнього. Так було до трагічного 1947 р., до злочинної Операції «Вісла». А цього року, 10 жовтня, відбулося освячення цієї церкви у Ґодкові Ельблонзького повіту. Саме сюди 2011 р. перенесено залишки святині з села Купної на Перемищині. Через 64 роки після виселення українців у рамках Операції «Вісла» церква «віднайшла» їхніх нащадків. Чотири роки треба було на те, щоб знову відкрилися для вірних її двері.
«Тішимося, що цей храм під Покровом Пресвятої Богородиці сьогодні наповнився нашими вірянами, які прийшли і приїхали, щоб бути свідками історичної події, якою є освячення храму, – наголошував у проповіді єпископ-помічник Перемисько-Варшавської архиєпархії Української греко-католицької церкви Євген Попович. – Тішуся, що сьогодні не вміщаєтеся в цьому храмі. Це знак, що ви емоційно, серцем і вірою з ним зв’язані. Коли ви слідкували за всіма подіями, пов’язаними з цим храмом, ви чули безліч різних молитов, бачили багато дій, котрі тут відбувалися. Це все, що ми тут робимо сьогодні, відноситься до освячення першого храму на землі, яким була єрусалимська святиня, яку спорудив цар Соломон. Ми також не раз уже були свідками, як наш народ воздвигав святині, будував прекрасні церкви на тій землі, з якої ми прибули. Там був не один храм, побудований на честь і славу єдиного Бога, на честь великих святих, яких ми так палко вшановуємо. А потім ми були свідками не однієї руїни наших святостей. Сьогодні ж ми є свідками, як одну з таких руїн, яку знищила злобна людська рука, ми наново воздвигаємо, щоб поєднати минуле з сучасним, щоб будувати наше майбуття. На цій землі, на якій Бог призначив нам жити, ми є свідками освячення цього храму, в якому сходиться минуле і сучасне. Минуле – це залишки оцієї старовинної дерев’яної церкви, яку з Купної переніс ваш парох о. Андрій Сорока при допомозі добрих людей. Освячуючи цей храм, ми є свідками того, що його частина чула вже не одну молитву, бачила не одне людське обличчя, бачила не одну людську радість і не одну біду. Це все, що протягом багатьох століть було в нашій історії, сьогодні повертається сюди і приходить зі ще більшою силою, силою молитви наших батьків, які колись у церкві в Купній піднімали свої руки до Бога і просили в нього допомоги в тих справах, з якими людина приходить до церкви. Отож в дарі отримуєте молитву наших предків».
До Ґодкова 2011 р. потрапили тільки невеликі фраґменти ХVІІІ-вічної дерев’яної церкви. Це й так чудо, що частина цієї святині вціліла. Осиротілу церкву використовували, зокрема, як склад мінеральних добрив і хімікатів. Українці з Ґодковської та з навколишніх ґмін взялися рятувати ці священні залишки і реконструювати храм. Сама історія про те, як церква потрапила з Купної до Ґодкова, дуже особлива. Місцевий грекокатолицький парох о. митрат Андрій Сорока мріяв про дерев’яну церкву, яка б нагадувала оті святині з прабатьківських сторін. Розшукуючи доброго спеціаліста з дерев’яної архітектури, натрапив на професора Ґданської політехніки Роману Цельонтковську. Це вона підкинула думку перенести залишки дерев’яного храму з Купної до Ґодкова. Першу літургію ще в реконструйованому завдяки великій жертовності місцевих вірян храмі відслужив 14 жовтня 2014 р. вроцлавсько-ґданський ординарій УГКЦ єпископ Володимир Ющак.
В освяченні уповні побудованого храму, яке проводив 10 жовтня єпископ Є. Попович, взяли участь понад десяток греко-католицьких, кілька римо-католицьких священиків, депутат Сейму РП Мирон Сич, представники місцевих самоврядних органів і близько тисячі вірян. Під час церемонії освячення у вівтарі були запечатані мощі блаженного о. Петра Вергуна, екзарха на Німеччину, замордованого в совєтських концтаборах, якого 27 червня 2001 р. беатифікував у Львові папа Іван-Павло ІІ. ■
