Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ 2009-04-09
У другій половині березня в Перемишлі відбулася низка подій, які так чи інакше стосувалися того, чи Народний дім буде переданий МВСіА, що становить передбачений етап повертання будинку ОУП. У п’ятницю 20 березня візит у місто здійснив посол України в Польщі О. Моцик. На офіційному сайті міста поінформовано, що “Порушено питання, пов’язані з українською національною меншістю в Перемишлі та польською у Львові”.
Три дні після візиту та за три дні до сесії Міської ради Перемишля, яка могла прийняти постанову про передачу НД для МВСіА (оскільки зі сторони уряду всі домовленості з містом уже принаймні від двох тижнів на “так”) прибув наступний гість – Т. Семоняк, віце-міністр МВСіА, уповноважений представник польського уряду у справах, пов’язаних з питаннями, про які не могли собі нічого конкретного сказати Моцик з Хомою.
Прибув також ґенеральний консул РП у Львові Ґ. Опалінський (чим засиґналізував, що хоч представник польського уряду зустрічається з Міською радою польського міста, то справа все таки є… міжнародна) та підкарпатський віце-воєвода М. Хомич. На офіційному сайті міста не випадково відзначено, що цей візит не був несподіванкою: “…про нього попереджали раніше”.
З’ясовування ситуації під час зустрічі з членами Міської ради Перемишля не тривало довго. Після двозначного виступу президента Хоми та однозначного слова Семоняка, почали висловлюватися радники. Представники ПіС відразу зайняли різко непоступливу позицію. Її підсумували слова радника Моравського: “…для мене Львів не лежить за кордонами Польщі…”. Представники ПО після кількох спроб представляти патріотичну, а водночас прогромадянську позицію склали зброю. Панівною до кінця зустрічі залишилася концепція ПіС: будинок за будинок. Радник Стшалковський висловив це таким способом: так, але тільки якщо 5 хвилин до рішення перемиської ради або 5 хвилин після неї Міська рада Львова заґарантує тамтешнім полякам будинок. На погляд ПіС, ґарнізонний будинок не береться вже до уваги – знаходиться у поганому стані і вимагає величезних капіталовкладень у ремонт. Отож, компенсацією для Міської ради Перемишля повинен стати інший будинок – у… Львові. Будь які рішення щодо передачі НД урядові РП Міська рада Перемишля прийматиме після того, як буде оприлюднена позиція Львівської міськради.
Засідання Міської ради в Перемишлі відбулося 26 березня. Питання про НД у будь-якій формі не було внесене в його порядок денний. Крім заяв частини радників про власний пат ріотизм, ніякі важливі пропозиції не прозвучали.
Тимчасом, на 6 квітня передбачена у Львові зустріч робочих груп міських рад Перемишля і Львова, де мали б вони підготувати план спільного засідання цих рад. Якщо таке засідання відбудеться, то, імовірно, доля НД стане виразнішою.
* * *
Візит міністра Семоняка до Перемишля – це вимушена реакція представника уряду РП на поставу Міської ради Перемишля у питанні Народного дому. Ця постава є прикрою несподіванкою для уряду: адже під час зустрічі представників МВСіА та міських радників у квітні минулого року в Перемишлі про заложницьку модель ніхто не згадував. Тимчасом, чим більше уряд наближався до виконання своїх зобов’язань перед Міською радою, тим перемиські радники щораз більше переймалися долею поляків у Львові. На сьогодні Міська рада Перемишля стосує потрійне заложництво. У її обіймах опинилися українці Перемишля, уряд РП та Міська рада Львова. Становище прохачів таке: українці – це група польських громадян поза законом, громадяни третьої категорії; уряд РП – це маріонетка; Львівська міськрада – це пацифікований при допомозі НД “партнер” у закордонній політиці Перемишля.
Питання на сьогодні таке: як увільнитися з мертвої хватки Міської ради Перемишля? Тобто, що зробити, щоб заложники позбулися посередника. Чи не найкраще було б, якби українці в Перемишлі відмовилися від Народного дому, передали руїну Міській раді, а самі постаралися про ґарнізонний будинок або інший будинок у місті? Така пропозиція вже появилася, але поки що неофіційно.
* * *
Уже 25 березня до перемиських радників з відкритим листом звернувся А. Запаловський (повідомив про це сайт www.isakowicz.pl). Євродепутат у контексті близького, на його погляд, рішення Міської ради про передання НД урядові (а непрямо – українській громадськості), поставив, зокрема, питання, чи роми в Перемишлі мають хоч якийсь відсоток від такої допомоги, яку отримують від польського уряду перемиські українці (?), а також ствердив, що у Львові польська громадськість (за принципом взаємності) також повинна отримати будинок. Він палко просив радників пам’ятати про долю “наших земляків у Львові”. Звернув увагу на те, що президент Ющенко міг би купити у Львові будинок полякам за власні гроші, однак… не хоче.
“Наше слово” №15, 12 квітня 2009 року {moscomment}
