Ярослав Присташ ■ ПОДІЇ ■ 2009-11-19
{mosimage}
– На вікна вважайте, вони старі, німецькі, ще порозсипаються! Їх тільки помалюйте, – чую при вході до домівки, як дириґує дівчатами з банку “Citi Handlowy” Анна Цалка, господиня домівки.
Дівчата енергійно беруться до роботи. Обклеюють стрічкою краї шибок.
– Як почнемо малювати, то ніщо нас не затримає, – каже одна.
Коли мене помітила круклянська громада українців, то чую зауваження задоволених: “Хоч раз редакція приїхала!”
Входить пані бухгалтер з гуртка в Круклянках: “А хто мені так сходи затоптав! Вчора були так гарно помиті”, – сміється вона.
Помаленьку сходяться працівники банку та місцева українці.
– Я думала-м, що то вже ніц не треба буде робити, що вже все, – підмічає котрась із пань.
Протягом трьох тижнів українська громада села власними руками ремонтувала приміщення, призначені на домівку. Переставили одну стіну, поклали нову підлогу, зробили новий туалет.
– Пан Владек нам стіни помалював, – додає гордо А. Цалка.
Праця пішла. Хлопці з банку складають меблі, дівчата малюють вікна. Місцеві українці монтують двері в туалет, ще інші разом із працівниками банку кладуть лінолеум.
– Я старий, не пхаюся, тепер яйце мудріше від курки, – зауважує пан Микола.
Зате я плентаюся між людьми, зайнятими своєю роботою і почуваюся ніяково. Моя праця – зробити ось цей репортаж: лише слоїк відкрив для пані кухарки.
Пані Стеня і “Нуська” клопочуться біля міні-кухні, готують усім поїсти.
– Якщо тобі руки заклякнули, то можу підмінити, – чую діалог між дівчатами з банку.
Вони помітили, що я ходжу з включеним диктофоном і раптом сором’язливо замовкли.
– Але звідки тут взялися українці, я думала, що тут скоріше білорусів можна зустріти? – питає одна.
Викладаю їй короткий курс історії, а точніше виселення.
– Тату, фарби забракло, привези! – просить Адам Цалка.
– Я – постачальник і старший інспектор, – жартома зауважує пан Степан Цалка.
Людей багато, то робота іде швидко.
Двері якось не входять у фрамугу. Чоловіки шліфують її, бо двері тягнуть завісу. Треба ще дещо підрізати.
У другій кімнаті начальник банківського департаменту розвитку продуктів складає меблі. Зі схемою дещо розгубився, але незабаром все пішло як слід.
– Чи хтось знає Романюків? – питає Мирослава. – Моя подруга тут з Романюків.
– А звідки? – цікавлюся я.
– Мій дідусь з під Білої-Підляської, з Березівки. У нього забрали землю й вигнали. Опинився він біля Свиноуйстя і там оженився. Він був православним, а бабця римо-католичкою. Для бабці змінив віросповідання, – відповідає онучка.
– То він українець з акції “Вісла”, – пояснюю.
– Треба буде мені зацікавитися своїм родом. А акція “Вісла” – що це? Пересунення кордонів?.. – питає вона.
Щороку працівники банку їздять на такі суботники. Минулого року допомагали білорусам у Гайнівці. Тепер прийшла черга й на українців. Їм цікаво подивитися, як живеться в провінції та ще й познайомитися з національними меншинами.
– Фонд нам профінансував оснащення лазнички, двері, панель на підлогу, меблі – стілець, письмовий стіл, різні гвинти, фарби та дрібні речі, – підраховує пані А. Цалка.
Підігнали двері.
– І що помогло? – питають Адама.
– Все: і шліфування, і підтинання. Нема то як російські інструменти, – сміється він.
У другій кімнаті пані накривають до столу.
– Де ви мені тут на стіл! – невдоволено зауважує одна з пань.
Це хлопці розложилися з монтажем письмового столу.
– Зараз закінчимо, – заспокоює один із них.
– У нас робота аж горить у руках! – сміються жінки, які малювали гарячий калорифер.
Раніше, на цьому роками не ремонтованому горищі ночували поліціянти, яким довелося патрулювати ґміну. За три тижні з запалом в очах громада відремонтувала горище і створила домівку. За кілька годин дві кімнати починають виглядати як слід. На столі гарячі вареники. Усі заслужено обідають.
– Це домівка не світлиця, тому що це як рідний дім – пояснює А. Цалка.
Голова гуртка ОУП у Круклянках Анна Цалка щиро дякує за працю при ремонті домівки: Богданові Бадовському, Владиславові Боднару, Владиславу Білеві, Мирославові Булату, Адаму Вардашкові, Зенону Ґоцькові, Зенонові Колоді, Василеві Клемунді, Романові Ковалику, Мирославу Маланьчукові, Юрієві Магурі, Андрієві Малому, Владиславу Мікулі, Романові Насібулину, Іванові Онишканичу, Мирославові Онишканичу, Миколі Оринчаку, Юрієві Оринчаку, Іванові Ожанському, Йосипові Павлику, Едварду Скрипочці, Степану Філеві, Адамові Цалці, Степанові Цалці, Іванові Чекану, Владиславу Чебаникові, Дарію Юрахові, Мирославу Юрахові.
“Наше слово” №47, 22 листопада 2009 року {moscomment}
