Павло Лоза ■ ПОГЛЯДИ ■ №44, 2013-11-03
«Волинь 1943. Без прострочення». Так звучить заголовок фільму української режисер Марії Ковалевої. Прем’єра стрічки відбулася 17 жовтня в приміщенні Об’єднання комбатантів та політв’язнів РП у Варшаві, а 18 жовтня її показували у Зеленогірському університеті (Любуське воєвідство), що могло бути пов’язане з тим, що саме день пізніше звання почесного громадянина ґміни отримав кс. Тадеуш Ісакович-Залеський, який, до речі, у своєму блозі запрошував подивитися фільм. Фільм був адаптований для показу в Польщі, тобто перекладений польською мовою. Він є в Інтернеті і його можна знайти на загальновідомому порталі YouTube за назвою «Film Wolyn. Bez okresu przedawnienia. ATV».
Інформація про стрічку з’явилася на сайтах різних кресових організацій. З них можна довідатися, що фільм, наприклад, «…оголює велику брехню, яка розповсюджується бандерівськими середовищами в Україні та Польщі».
Звичайно, у фільмі задіяні свідки, які розповідають про жорстокі події 1943 року. У справі проблем навколо питання Волині ми почуємо у фільмі голоси політиків, істориків, політологів, публіцистів з України та Польщі. Очевидно як у випадку інших передач чи фільмів про трагедію на Волині, так і тут проблема показана однобоко, не аналізується і не згадується про ситуацію на цій території до 1943 р. Проте тут виникає питання, яку роль повинен виконувати фільм?
Здається, відповідь лежить на поверхні. Наприклад, на сторінці організації «Креси наші Креси» рекомендація переглянути фільм починається словами: «Чи Україна повинна бути в асоціації з Євросоюзом вже сьогодні?». Далі в повідомленні подана адреса, за якою можна подивитися стрічку в Інтернеті, та уміщена рецензія на фільм. У ній читаємо: «Після перегляду фільму народжується питання, чи Україну з таким небезпечним багажем, націоналізмом, який відроджується, зі злочинцями, які стають героями, можна впускати до ЄС? У кабінетах держав, які є в асоціації, уже давно повинні бити на сполох. Дивна поведінка нашої влади також підмічена і показана у фільмі…». Просто йдеться про одне: «ні» такій Україні в ЄС! І тут довго не треба думати, бо усі знають, хто сьогодні найбільш зацікавлений в тому, щоб Україна не підписала Угоду про асоціацію з ЄС.
Фільм виготовив телеканал АТВ, власником якого є Ігор Марков, колишній народний депутат України 7-го скликання, лідер партії «Родина». 12 вересня 2013 року Вищий адміністративний суд України визнав доведеним факт фальсифікації результатів голосування на парламентських виборах у окрузі № 133 в Одесі і зобов’язав ЦВК позбавити І. Маркова мандата депутата. Сам політик не вкриває свого ставлення до української держави та її інтеґрації з ЄС. Як заявив в ефірі одного з українських телеканалів 2010 р., «я взагалі не розумію сенсу свята „День Незалежності України”, „День Незалежності Росії”. Незалежність кого і від кого? Від кого ми незалежні? Взяли розділили братські народи і радіємо цьому. На мій погляд, це дурне свято», – зазначав політик.
Такий фільм тільки показує, що проросійські середовища в Україні, які не хочуть допустити, щоб Україна стала членом Євросоюзу, як елемент боротьби зараз використовують історію та питання націоналізму. І виявляється, справа доторкає не лише України, а й українців, які живуть у Польщі. На сайті kresy.pl аналітик з України Владислав Ґулевич у своїй статті пише про «резерват українського націоналізму», який існує у східній Польщі, а точніше в Підкарпатському воєвідстві. Саме в Перемишлі, як зазначає автор, живуть українці, а «більшість з них, які провіщають бандерівську ідеологію, це нащадки членів Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА)». Звичайно, за словами В. Ґулевича винне в цьому є теж ОУП, яке за гроші Польської держави організовує врочистості на гробах членів ОУН, УПА та навіть «організовує фашистський похід вулицями Перемишля під охороною польської поліції». Зі статті можна теж довідатися, що Перемиський відділ ОУП хоче захопити католицькі костели в Польщі і перетворити їх на греко-католицькі церкви. Але чи так насправді є? Дальше, як підказує автор, краще було б, щоб Польща пригадала собі староруську історію Підкарпаття, а особливо Перемишля, бо «роками Перемишль був центром не українським, а карпатсько-руської культури» – зазначає В. Ґулевич.
Дивлячись фільм «Волинь 1943. Без прострочення», чи читаючи статтю В. Ґулевича під заголовком «Східна Польща як резерват українського націоналізму», складається враження, що його авторам важливо, щоб Брюссель звернув більшу увагу на те, якою загрозою для Європи є самі українці, і задумався, чи хоче мати таку державу, як Україна, у своїх межах.
Як видно, ті, хто зацікавлений, щоб Україна не стала членом ЄС, тепер почали використовувати історію та проблему націоналізму як засіб боротьби. Малоймовірно, що таким чином вони досягнуть своєї цілі, тим більше, що до підписання угоди лишилося небагато часу. Але для них важливим було знайти відповідний ґрунт, відповідного адресата, яким стали кресові середовища. Тому сьогодні відкритим залишається лише питання, як антиукраїнські настрої, які можуть виринути після появи такого фільму чи подібних статей, впливатимуть на подальші відносини Польщі й України, а також українців, які живуть у Польщі… ■
