Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №51, 2016-12-18
Депутат «Права і справедливості» Шимон Ґіжинський знову переконує, що в Польщі проблема мови ненависті майже не існує. Бо так показують державні статистики. Громадським лідерам, які думають по-іншому, він закидає корисливість і предметне використовування проблеми.
Таку оцінку депутат представив наприкінці листопада на засіданні Сеймової комісії нацменшин, у якій він виконує функцію співголови. Засідання було присвячене саме мові ненависті, у тому числі в Інтернеті. Про те, що проблема, однак, існує, а державні інформації не конче віддзеркалюють її повноту, свідчить хоча б факт, що Сеймова та Спільна комісії уряду і нацменшин лише цього року мовою ненависті займалися кілька разів. Варто пригадати, що ці зустрічі проходять за традиційною схемою. Громадські лідери, серед них також українці, говорять про конкретні випадки аґресії і закликають до активності. У свою чергу державна сторона і політики правлячої партії згадують про невелику кількість злочинів, вишколи в поліції щодо боротьби з ненавистю, оперативність служби тощо. Діалог замінило обстоювання своїх оцінок. Вислови депутата Ґіжинського на листопадовому засіданні показують, що ситуація не змінилася. Може, стало навіть гірше, бо цього разу прямо сказано, що громадський сектор не є партнером для держави.
У презентованому звіті представника поліції, зокрема, говорилося, що злочинів з ненависті ц. р. у Польщі зафіксовано близько 700. Черговий службовець розповів про боротьбу з ксенофобією та дискримінацією на рівні Міністерства внутрішніх справ та адміністрації. Після їх виступів депутат Ґіжинський оцінив, що «маємо дуже справні структури», а проблема мови ненависті «марґінально наявна в публічному житті». Депутат відзначав також, що боротьбу державних органів з тим явищем по-різному сприймають середовища меншин. Одні висловлюють «справедливу оцінку», інші «інструменталізують це явище». Конкретних прикладів не названо, але очевидним є те, що справедливою є оцінка, співпадаюча з державною, а «інструментальною» – протилежна. Тут співголова комісії як ефективне знаряддя боротьби з авторами мови ненависті запропонував декалог, сором за таких «дурнів» та іґнорування. Від демократичної держави та її представника можна було б сподіватися більш конкретних пропозицій.
Зовсім інакше на проблему дивляться представники громадського сектору, на що вказувала Анна Татар з організації «Nigdу Więcej». З їхніх спостережень виникає, що більш-менш від літа минулого року мав місце наглий ріст вчинків расистського та ксенофобського характеру, в тому мови ненависті, якою послуговуються користувачі Інтернету. Це саме підтвердив Марек Ґумковський з організації «Otwartа Rzeczpospolitа», яка, зокрема, веде портал, де можна повідомляти про ненависницькі атаки.
Опісля конкретні випадки розглядаються, і якщо є для цього підстави, їх подають на розгляд до прокуратури чи поліції: «Торік таких повідомлень ми отримували 300–400 на місяць», – говорив М. Ґумковський. Він пригадував, що тоді був пік кампанії в Польщі, яку різні медіа провадили проти біженців. М. Ґумковський пробував також дізнатися, чи різні служби використовують розроблений організацією і розісланий довідник, у якому, зокрема, поміщено зразки ненависницьких символів. Там є і т.зв. «фаланга» – символ, використовуваний польськими націоналістами. Він у Польщі не заборонений, але, як відзначав Ґумковський, появляється завжди там, де з боку радикалів виливається ненависть до інших. У ході засідання встановлено, що буде скероване запитання до міністра справедливості з проханням про офіційну оцінку цього символу. На виступ громадського діяча знову прореаґував депутат Ґіжинський. На його думку, приведення іншої статистики щодо проблеми мови ненависті – це «підривання авторитету держави». Депутат вважає, що боротьба з таким явищем – це завдання державних структур і не треба переконувати, що їм потрібна поміч у вигляді «якихось пропаґандистських буклетів, які не постають безкорисливо, тільки для того, щоб обґрунтовувати чиєсь існування». На це М. Ґумковський відповів: «Мені здається, що видаємо довідники, щоб допомогти державі у боротьбі з мовою ненависті. Такої інсинуації не розумію повністю». Цю словесну дуель депутат Ґіжинський продовжив думкою про те, що найбільш об’єктивну картину, тобто марґінальність явища, презентують поліцейські та міністерські статистики. Парламентарій, здається, не помітив, що поліція у своїй структурі виділила спеціальне відділення для боротьби з проявами ненависті, в тому числі в Інтернеті. Це, радше, не вказує на те, що проблема є непомітною.
На серйозність проблеми вказували й чергові громадські голоси. Аґнешка Мікульська-Жолес («Fundacjа Helsińskа») знову-таки підтвердила, що радикальні емоції викликала дискусія про біженців, а також виборча кампанія в Польщі. Коли вони завершились, дещо скоротилася й напруга. «Натомість, я не переконана в тому, що вони зменшили кількість атак на іноземців чи представників меншин у Польщі», – говорила представниця фонду. Вона віднеслася і до справи статистик. За її словами, усі, хто займається жертвами насильства, знають, як важко переконати цих людей, щоби повідомляли про такі справи. Причини різні, фонд це досліджував. одні не йдуть, бо не знають, що в карному кодексі є така категорія злочинів, інші не хочуть іти, бо, як іноземці, не вміють договоритися польською мовою. так само не йдуть, якщо мали поганий досвід з поліцією в Польщі або в інших державах. Найчастіше не йдуть тому, що соромляться приниження. Люди просто не хочуть кілька разів розповідати про принизливу для них подію поліцейському, прокурору чи судові. Тим пояснювати можна «непогані державні статистики». На атаку депутата прореаґувала також представниця Об’єднання українців у Польщі (ОУП) юристка Ольга Кожушко-Павеляс. На її думку, комісію нацменшин створено саме тому, щоб існував суспільний діалог, а «голос неурядових організацій добачався і був якось використовуваний».
Вона оцінила, що прикрими були слова, які демонструють легковаження громадської думки. Представниця ОУП пригадала, що хвиля ненависті щодо українців зросла від моменту інвазії Росії в Україну. Від того часу нищать українські пам’ятники, жертвами побиття стають окремі люди, а водночас більшість справ припиняються. Ніхто за десятки років не атакував також традиційної процесії на Пикуличі, а цього року це вчинила група польських націоналістів: «Тому апелюємо, щоб глянути на цю справу з ширшої перспективи, бо здається, що це організована діяльність», – говорила О. Кожушко-Павеляс. Вона пригадала нещодавній звіт американського аналітичного центру «CEPA» щодо російської пропаґанди та дезінформації, веденої на території Польщі. Ці заходи націлені в основному на радикалів у Польщі крайнього правого і лівого спрямування. Як відзначають американські експерти, Москва пробує дезінтеґрувати польське суспільство, використовуючи антизахідні настрої, націоналістичні сентименти й антиукраїнську пропаґанду. Як відзначається у звіті, велику частину цього роду інформацій продукують не кремлівські аґенти, а піддані їх впливові громадяни Польщі. Хоч би тому, в оцінці представниці ОУП, заходи щодо виявлення авторів атак на українців повинні бути активніші.
Як показало засідання комісії меншин, частина державних службовців воліє не чути тих голосів і поки що задовольняється статистикою. Це небезпечно, бо наукові дослідження показують, що раз запущена ненависть не зупиняється і росте мов снігова куля. Цю теорію підтверджують атаки на українців у Польщі від часу російської аґресії в Україні. ■
