Роман Кабачій ■ ПОДІЇ ■ 2010-08-05
{mosimage}
Процес створення спільного для Польщі та України Східноєвропейського університету може бути призупиненим через блокування з боку українських урядовців.
Ще в червні під час круглого столу в Люблині, присвяченого перспективам виникнення Східноєвропейського університету, справа виглядала досить оптимістично. Уповноважений польського уряду з питань створення університету професор Ян Поморський переконував, що навіть якщо підписувати міжурядову умову не приїде український прем’єр Микола Азаров, це зробить за нього гуманітарний віце-прем’єр Володимир Семиноженко, якого вдалося переконати, щоб узяв на себе роль промоутера з боку України.
В. Семиноженко до Польщі не приїхав, а на початку липня Верховна Рада звільнила його з посади. Чи це звільнення було пов’язане з ідеєю Східноєвропейського університету? Невеликою мірою, а проте, на київських владних пагорбах не залишилося людини, здатної твердою рукою повести процес до логічного завершення. Паніку в середовищі польських та українських симпатиків ідеї спільної вищої школи викликала публікація в “Газеті виборчій” авторства Славомира Скомри під заголовком “Чи заблокує Україна спільний університет?”, яка вийшла друком 21 липня. Статтю передрукували кілька українських інтернет- порталів. Автор, спираючись на висловлюваннях двох політиків -реґіоналів та речника польського Міністерства освіти Бартоша Лоби, зводить питання появи університету до рішення однієї політичної сили – Партії реґіонів. У ситуації, коли навіть комуністи заявили про свою опозицію до політики реґіоналів (парадоксально залишаючись у коаліції), а друга коаліційна сила – Народна партія спікера парламенту Володимира Литвина постійно нарікає на перетягування своїх людей під знамена президентської сили, робити ставку лише на думку реґіоналів не є цілком правильно. Немає рішення міністра освіти Дмитра Табачника, який – попри те, що знаходився в тихому протистоянні з Семиноженком, так само постійно конфліктує з прем’єр- міністром Азаровим. Останнім часом Табачника звинувачено у провалі вступної кампанії до вишів, тож досить далека справа Східноєвропейськогого університету є для нього не те що неактуальною, вона не становить для нього першорядного завдання.
Відставлений віце-прем’єр В. Семиноженко знаходиться зараз у ранзі радника прем’єр -міністра Азарова й очолює Комітет з науки, інновацій та інформатизації, який підпорядковується безпосередньо Кабміну в обхід віце-прем’єрів, і який сам Семиноженко, за інформацією сайту “Українська правда”, прагне перетворити на повноцінне міністерство. Те, що у планованому університеті один із трьох факультетів мав бути саме науково -технічного напрямку, включно з побудовою під Києвом технопарку (хімічні та ядерні дослідження), показує, що в напрямку своєї діяльності Семиноженко ніяк не відмовлявся від можливості реалізації – читай “контролю над фінансовими потоками” – спільного університету. І вже зовсім не зважає на критику з боку недоброзичливців. Приміром, на слова одного з відомих речників Партії реґіонів Вадима Колесниченка про те, що Рада звільнила “неефективного менеджера”, Семиноженко відповів: “Я не збираюсь витрачати час на таких, як Колесниченко”.
Натомість кого цитує автор “Виборчої”? По -перше, віце-прем’єра з питань проведення “Євро -2012” Бори са Колесникова, для якого цілі створення такого університету є безсенсовними і такими, що “не подобаються уряду”. Те, що після звільнення Семиноженка країна не має гуманітарного віце-прем’єра, не означає, що речником справи спільного університету мусить бути відповідальний за футбольний чемпіонат. Інша справа, що призначення нового віце-прем’єра може й не відбутися, – уряд Азарова є найширшим за всі роки незалежності України, а гуманітарна сфера не є пріоритетом для реґіоналів у ситуації, коли вони не в опозиції і не повинні кричати на кожному кроці про ущемлення прав російської мови та перекручення історії.
Іншим “експертом” виступає секретар Донецької міськради Микола Левченко (радше Нікалай Лєвчєнка), якого С. Скомра назвав “речником Партії реґіонів”. Левченко – це відомий в Україні паяц, знаний передусім зі своїх українофобських висловлювань, бажанням загнати українську мову в ґето сфери фольклору. Під час однієї прес-конференції в Києві Левченко отримав у дарунок коров’ячого язика та облили його майонезом. Серед своїх учителів Левченко називає Владіміра Жиріновського – російського “Анджея Леппера”, “Наталію Вітренко” і “Роберта Фіцо” в одній особі. Одне це зізнання виключає Левченка з когорти адекватно мислячих людей, не кажучи вже про його можливості оцінки ролі люблинського УМКС у створенні Східноєвропейського університету. Гадаю, для майбутнього університету ліпше не поставати взагалі, ніж мали б його будувати такі люди, як пан Микола.
Виникає питання: чи взагалі Україні потрібний цей університет? Якщо за роки правління “помаранчевих” не дійшло до підписання міжурядової угоди, а таку можливість уряд Ю. Тимошенко мав до самого кінця: справу університету провадив один з найближчих соратників леді Ю. – Володимир Полохало, тож цілком реальною була можливість поставити нову владу перед доконаним фактом. Вочевидь, навіть поза розумінням того, що університет створюватиметься на європейські гроші, а від Польщі з Україною будуть вимагати біля 10% суми, не переконала помаранчевих урядовців у необхідності діяти рішучіше. Тепер же доводиться слухати “арґументи” реґіоналів, що витрачати на цілі Східноєвропейського університету 2-3 мільйони євро на рік для України буде дуже “натяжно”. Це при тому, принаймні в бюджет України на 2010 р. кошти на університет були закладені. До слова, на одне святкування ювілейного дня народження Віктора Януковича потрачено близько 1 млн євро.
Ян Поморський повідомив, що в день звільнення Семиноженка телефонував міністр освіти Табачник і запевнив, що ідеї університету не знято з порядку денного, і навіть прислав проект з уточненнями, з якого зникли зобов’язання української сторони щодо щорічних сплат на університет (2011 р. це мало бути 2 млн. євро). “Це загрожує тим, – переконує Поморський, – що Україна випаде з проекту і Східноєвропейський університет постане без участі українських університетів і студентів”. На думку вповноваженого польського уряду, без особистої активності Азарова, або самого Януковича, справа буде програна.
Нині в Люблині Європейський колеґіум польських та українських університетів від року до року отримує щораз менше фінансування, і якщо при створенні ЄКПіУУ оплачувалося близько 100 стипендій, то нині вдесятеро менше. Останні докторанти не мають впевненості в тому, що коли-небудь справа університету (а ЄКПіУУ мав би перетворитися на докторантуру при Східноєвропейському університеті) буде вирішена позитивно. На думку політолога Ярослава Пономаренка, докторанта 3-го курсу, “Україна ніколи не поводила себе чітко”, тому “загалом ставлення студентів є досить песимістичним – вони ж стільки чули про університет, що вже набридло слухати, але вірити хотіли”. Сам Пономаренко належить до оптимістів та поділяє думку вповноваженого польського уряду Я. Поморського про те, що ЄКПіУУ знаходиться тепер у стані сплячого метелика, який у коконі перечекає зиму і відродиться по сплячці у вигляді університету. Проблема в тому, що “зиму” має перечекати не лише ідея університету, але й ідея євроінтеґрації України загалом.
“Наше слово” №32, 8 серпня 2010 року {moscomment}
