(пл) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №33, 2012-08-12
Zupełnie Inny Świat, № 6, Stowarzyszenie “Serduszko dla dzieci”, Warszawa, 2012, 67 s.
Соціальні мережі, Інтернет, телебачення або радіо – там передусім сьогоднішня молодь шукає потрібної їй інформації, за допомогою цих засобів комунікації дізнається про все, що відбувається у світі. Постає питання: чи можуть молоді люди в наші часи отримати інформацію з якихось інших джерел? Признаюсь, я ніколи раніше не задумувався над цим, а точніше – над нинішньою ситуацією польського ринку преси для молоді, чи над тим, які газети молодь читає.
На цю тему висловився Адам Ницковський – головний редактор газети “Zupełnie inny świat”, яка створюється молоддю для молоді й з’явилася на польському ринку преси два роки тому. Отож, він вважає, що сьогоднішні польські молодіжні часописи є “калейдоскопами романів відомих осіб з-над Вісли”, до яких додається кросворд або конкурс, а щоб отримати нагороду, вистачить відповісти на питання “як називається столиця Польщі: Варшава? Берлін? чи Москва?” Натомість свою газету “Zupełnie inny świat” головний редактор рекомендує читачеві, для якого важливе слово, а не лише картинки. Це – часопис, як зазначає А. Ницковський, “для активних, творчих, для тих, хто шукає нових, цікавих ініціатив”, а найважливіше, що такі люди можуть спільно творити це видання.
Темою червневого номера редакція газети обрала Україну. Отже, як вона виглядає в очах молодих поляків, як вони її розуміють? Звичайно, зважаючи на Євро 2012, яке саме у той час відбувалося, і спільну організацію Польщею та Україною цього чемпіонату, більшість тем у номері присвячено футболові. У своїх статтях автори (це передусім студенти і ліцеїсти) описують свої враження з візиту в Донецьку напередодні чемпіонату, чи у Львові – місті, з якого бере початок польська футбольна традиція. […] футбольна традиція.
Українцям можуть видаватися малоцікавими розповіді про чергові дні подорожі авторів статей по українських містах: більшість із нас добре знає, що таке «маршрутка», неодноразово їли ми у Львові «хот-доґа з морквою», знаємо, що у Львові опівдні «бракує води», тим більше не буде для нас нічим новим «три години Служби Божої стоячи». Але для авторів статей це насправді нові речі, це для них інший світ. У тому «іншому світі», бувало, вони пізнавали своїх ровесників і їхній спосіб бачення світу. Наприклад, двоє польських волонтерів, які протягом півроку проводили заняття з українською молоддю в школах у Донецьку та околиці міста, незмірно здивувалися, коли почули там від молодих українців, що для них національними героями є Ленін та Сталін (бо… бабця їм говорила, що це були добрі люди).
Завдяки журналові ми бачимо, що хоч деякі речі, українські реалії чи український спосіб мислення молодому полякові може здаватися дивним, проте не відштовхує його, незрозумілі справи він намагається якось собі пояснити, шукає відповідей на питання. Вважаю, що такий журнал, в якому молоді люди відкривали би перед своїми ровесниками «інший світ», потрібний з обох боків кордону. І тоді не буде аж так сильно шокувати спосіб мислення, представлений у процитованому нижче фраґменті діалогу між польським волонтером і українським учнем (зі статті «Українська молодь очима польських волонтерок»):
– Ненавиджу Україну.
– Чому?
– Наш уряд дурний. Я хотіла б жити у якійсь нормальній державі. Як Росія або Китай.
Бо учні з Донбасу, можливо, тільки про ті країни щось знають: чули, що це сильні економічно, відносно багаті держави і з ними рахуються у світі. У доступних мас-медіа вони нічого більше не знайшли, то ж звідки їм знати, наприклад, про авторитарні режими і порушення прав людини в Китаї чи Росії…
