Бажання стати учасником цього заходу виявило півсотні колективів, але організатори вирішили, що в Тересполі виступлять 34 хори, 6 з яких представляли свою програму попереднього дня на врочистому відкритті фестивалю в Люблині. Організатори намагаються не запрошувати виконавців, які виступали вже минулими роками.

Однак з деяким винятком: щороку тут з відкритими руками зустрічають місцевих співаків – парафіяльні хори Люблинсько-Холмської єпархії, бо це, зокрема, для них організовано такий захід.
– Сьогодні нема великого значення, якого ми віросповідання, – говорить бурґомістр Тересполя Яцек Данилюк. – Чи розмовляємо такою мовою, чи іншою. Сьогодні, возвеличуючи Всевишнього, прислухаємося до слів колядокі, напевно, фестиваль для нас усіх є незабутнім душевним кормом.
У Тересполі заколядували, серед інших, православні парафіяльні хори з Південного Підляшшя та Холмщини: з православних парафій з Тересполя, Межилистя, Холма, Заболоття, Кобилян, Славатичів, хор Братства молоді православної Холмсько-Люблинської єпархії, хор “Канон” Колективу шкіл у Ломазах. Були й представники Північного Підляшшя: ансамбль “Вервочки” з Орлі, парафіяльні хори з Більська, Білостока і Сім’ятичів. Україну представляв Молодіжний камерний хор ім. Юліуша Словацького з Кременця, жіночий хор “Ліра” Львівського національного університету ім. І. Франка, дитячий фольклорний ансамбль “Знахідка” і дитячий вокальний колектив “Леґенда” зі Львова.
– Тереспіль – це містечко, яке нараховує біля 6 тис. мешканців, воно відоме лише завдяки своєму геополітичному місцеположенню: на шляху, який єднає Західну Європу зі Східною, – додає бурґомістр Я. Данилюк. – Але Тереспіль та околиці згадуємо теж завдяки колядуванню на стику націй, культур і віросповідань. Тут проживали поляки, білоруси, українці, литвини, євреї та русини. Останні – це автохтонне населення, яке називалося “тутейші” і яке спілкується “хохлацькою” мовою.
* * *
Цих слів не можна залишити без коментаря. Останнім часом досить часто трапляється бувати на Південному Підляшші і так само часто трапляється почути прикметник “хохлацький”, коли говорять про мову споконвічних мешканців цієї землі православного віросповідання. Це слово звучить не лише з уст поляків, але, на жаль, прижилося в лексиконі населення, якого стосується.
Прислухаючись до колядок у виконанні хорів з автохтонними “русинами” в їхньому складі, які спілкуються нібито “хохлацькою” мовою, я був дуже здивований. Чому? Бо сподівався (о! я ж наївний дітвак), що ці місцеві “русини” (хористи зі самого Тересполя чи недалекого Межилистя) заспівають різдвяних пісень “по-хохлацьки”. А вони (і тут я приємно здивувався) виконали їх українською мовою в її місцевому варіанті. Такою ж самою мовою колядували хористи з українського Кременця чи Львова. Перебуваючи на фестивалі, я не почув жодної пісні, яка б прозвучала “по-хохлацьки”.
І не дивно, бо таким окресленням користуються переважно місцеві журналісти, натомість мовознавці, якщо вже вживають такого терміну, то зразу додають, що це – ніщо інше, як північноукраїнський діалект, якому надається неґативне значення. То так, якби сказати не “польська” мова, а “ляська”; або не “німецька”, а “швабська”. Отже, якщо бурґомістр дозволяє собі говорити зневажливо, що автохтонне населення розмовляє “по-хохлацьки” і “по-хохлацькому” співає колядок, то виникає питання: чи привітання зі сцени в його виконанні пролунало польською мовою, чи “по-ляськи”?

“Наше слово” №7, 12 лютого 2012 року {moscomment}