Петро Андрусечко ■ УКРАЇНА ■ №31, 2013-08-04
Весняна сесія Верховної Ради України завершилася 5 липня. Її лейтмотивом мала бути євроінтеґрація або адаптація українського законодавства до вимог ЄС. Це цілком природний процес, оскільки на осінньому саміті Східного партнерства країни ЄС мають вирішити долю підписання Угоди про асоціацію з Україною. Ще донедавна могло здаватися, що це надійний стимул для інтенсивної праці українського парламенту в цьому напрямку, бо і парламентська більшість, і опозиція часто наголошували на необхідності спільних зусиль задля угоди. Однак усе вказує на те, що політичні амбіції, пов’язані з виборами 2015 р., стануть на заваді реалізації цієї мети.
Ще кілька місяців тому здавалося, що справа піде в позитивному напрямку. Підтвердженням спільної волі парламентарів та опозиції було прийняття 22 лютого 2013 р. заяви «Про реалізацію євроінтеґраційних прагнень України та укладення Угоди про асоціацію між Україною і ЄС». Тим самим депутати взяли відповідальність за вирішення низки проблем, які перешкодять підписанню Угоди про асоціацію. Ішлося насамперед про вибіркове правосуддя, прийняття відповідних законопроектів у сфері судової реформи, виборів, реформи правоохоронних органів, органів прокуратури. Тобто про все те, на що вказувала Рада ЄС 11 грудня 2012 р. і що містилося в так званому списку Фюле.
Одночасно до декларації парламенту приєднався Кабінет Міністрів, який 13 лютого 2013 р. прийняв документ «Про затвердження Плану першочергових заходів щодо інтеґрації України до Європейського Союзу на 2013 рік». В офіційному повідомленні Кабміну сказано: «Прийняття зазначеного нормативно-правового акта забезпечить підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС під час саміту Східного партнерства (28–29 листопада 2013 р.) і створить передумови для її подальшої імплементації, підтримання безперервності роботи з реалізації євроінтеґраційних завдань з урахуванням впровадження внутрішніх соціально-економічних реформ». Як вказує Юлія Тищенко з Українського незалежного центру політичних досліджень, ефективність спільних дій парламенту та уряду у відношенні до європейського напрямку «залишається доволі посередньою».
Тим самим, незважаючи на заяви всіх сторін, результат праці над потрібним законодавством виявися мізерним. Тадеуш Ольшанський з варшавського Центру східних досліджень (Ośrodеk Studiów Wschodnich) відзначає: «Рада прийняла лише кілька законів, необхідних для пом’якшення візового режиму з ЄС, а закони, потрібні для підписання Угоди про асоціацію на саміті Східного партнерства у листопаді цього року у Вільнюсі, залишилися нерозглянутими».
Схожої думки й українські експерти. Щоправда, спікер ВР Володимир Рибак підкреслював, що Рада прийняла 10 законів та інших актів, пов’язаних з підготовкою до підписання угоди. Натомість на думку Ю. Тищенко, їх важко однозначно оцінити.
Як позитивний факт експерти оцінюють прийняття парламентом кількох антикорупційних законів, що є істотним для досягнення консенсусу між провладними й опозиційними депутатами. Натомість виникають питання щодо реалізації на практиці цього законодавства, вибірковості в застосуванні і ґарантії незалежності при імплементації.
Неоднозначним є законопроект № 2522а «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення ґарантій незалежних суддів», а подав його президент Віктор Янукович. Ідеться про питання незалежності судової системи. Теоретично проект зменшує роль політичних суб’єктів щодо судів. Однак українські реалії показують, що цього може бути недостатньо.
Верховна Рада не розглянула також проекту закону «Про прокуратуру». Справа реформування прокуратури – одна з основних вимог ЄС. Неприйнято під час останньої сесії і Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини».
Українські експерти вказують на абсолютний брак волі та розуміння з боку українських парламентаріїв, коли йдеться про введення законодавчих змін для протидії дискримінації в Україні. Депутати з усіх фракцій чи не найбільше коментують і критикують зареєстрований 19 лютого 2013 р. проект закону «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні». Йдеться про необхідність хоча б мінімально адаптувати до європейських норми охорони прав меншин, також і сексуальних, прав жінок, прав осіб з обмеженими можливостями. Як вказує Ірина Сушко з ГО «Європа без бар’єрів», неприйняття цього закону може стати причиною відмови ЄС від переходу до другої фази лібералізації візового режиму між Україною та ЄС.
Черговою проблемою, яка може стати на заваді підписанню Угоди про асоціацію у Вільнюсі, є те, що не визначено дати виборів у п’яти так званих проблемних округах і двох нових після позбавлення мандатів незалежних депутатів Павла Балоги та Олександра Домбровського Вищим адміністративним судом. Одночасно не встановлена дата виборів у Києві, а також не передбачили дати виборів місцевих голів у Херсоні й Миколаєві. На думку народного депутата від фракції «Батьківщина» Олександра Бригинця, влада планує провести вибори у грудні. Тим самим вона виконає зобов’язання зняти це питання з порядку денного перед вільнюським самітом, проте вибори відбудуться після саміту, і тому виборчі технології, які використає влада, вже не матимуть впливу на можливе підписання Угоди про асоціацію. Разом з датою виборів не вирішено справи внесення відповідних змін до виборчого законодавства.
Так-то більшість необхідних законодавчих ініціатив залишилися на вересень, адже, попри обіцянки скликати позачергове засідання парламенту в разі потреби, депутати не виявили особливого бажання попрацювати позачергово під час канікул. Як більшість, так і опозиція звинувачують один одного в небажанні співпрацювати. Депутати від більшості вважають, що опозиція своїм блокуванням (6 разів протягом 5 місяців) унеможливила прийняття всіх законів. Натомість опозиція натякає на сумнівну якість деяких проектів законів, а також на те, що нема діалогу і консультацій з боку більшості. Без сумніву, брак діалогу, незважаючи на декларації, виразно помітний. Тим більше, що всі політичні угруповання спрямували свої сили на боротьбу в контексті 2015 р. (президентські вибори – ред.). А отже, Угода про асоціацію стала своєрідним заручником внутрішньої політичної боротьби. З одного боку, можна зрозуміти недовіру опозиції до ініціативності влади. А з другого – опозиція повинна визначитися зі своїми пріоритетами, оскільки сьогодні найважливіша євроінтеґрація. Можливо, з боку опозиції це вимагатиме тактичних поступок. Адже в разі невдачі у Вільнюсі влада завжди матиме залізний арґумент – винна опозиція. А програють, як завжди, українські громадяни. ■
