Марта Коваль ■ ПОДІЇ ■ 2011-06-18
{mosimage}
Супровідні заходи Фестивалю української культури (ФУК), що проходили у Ґданську 7-11 червня цього року, стали не просто частиною, а символічною передмовою до ювілейного ХХ Фестивалю української культури, що вже наприкінці червня розпочнеться в Кошаліні. Організаторові вдалося відійти від етнографічних схем презентації української культури, показавши глядачам її різні грані та іпостасі.
Фестиваль розпочався переглядом фільму “Таких пісень собі шукаю”, що є частиною проекту “Архаїчна й сучасна Україна: пісні і люди”, та зустріччю з його координатором й авторкою стрічки Яґною Кніттель. Для сучасного західного глядача записаний на Поліссі фольклорний матеріал є справжнім культурним відкриттям. Натомість в Україні так званий “білий спів” – це частина живої ною, що її не вдалося ані знищити під тиском русифікації, ані витіснити з культурного поля під впливом поп-культури.
Свідченням цьому є багатий репертуар ґданського ансамблю “Кадарка” (керівник Дарія Пеленська), який після перегляду фільму чарував аудиторію “білим співом”.
Політичним днем Фестивалю стала середа 8 червня. У світлиці “Політичної критики” розгорнено фотоекспозицію “Українська революція 1987-1991”, що презентувала світлини про найцікавіші події тих років з відповідними поясненнями та коментарями. Того ж дня за підтримки Ізабелли Хруслінської та “Політичної критики” відбулася дискусія на тему “1991-2011: двадцять років незалежності України. Перспективи на майбутнє”.
Її учасниками стали публіцист, культуролог, головний редактор часопису “Ї” Тарас Возняк (Львів), український історик, головний редактор часопису “Україна модерна”, викладач Дніпропетровського університету д-р Андрій Портнов, а також відомий польський публіцист, політичний коментатор “Газети виборчої” та Radio TOK FM Мирослав Чех. Зустріч вів політолог і публіцист, секретар редакції “Політичної критики” Міхал Сутовський.
Дискусії передував перегляд фільму “16 днів. Революція на ґраніті” (реж. Лідія Чайка) про перші масові студентські протести 1990-1991 рр. в Україні. З екрану до нас промовляли ті, хто 22 роки тому не побоявся голосно заявити про свій спротив і вийти на вулиці, вимагаючи від тодішньої комуністичної влади поступок та проукраїнських рішень. Власне студентські протести й масове голодування дали поштовх процесам, що невдовзі після того привели до розпаду Радянського Союзу.
Як і сподівалися організатори, перегляд фільму став своєрідною преамбулою до розмови про наступні двадцять років української історії. Учасники дискусії, зокрема, говорили про українську модель розвитку як таку, що не вкладається в рамки “пострадянської”, виділяючи її позитивні й неґативні складові. Підкреслювалося, що Україна може похвалитися таким ресурсом, як активне суспільство, котре прагне впливати на владу й намагається контролювати її.
Серед неґативних аспектів української моделі розвитку називали, насамперед, олігархічність української політики та функціонування партій не стільки як інститутів громадянського суспільства, скільки як, за словами Т. Возняка, “політичних підрозділів” олігархічних кланів. А. Портнов звернув увагу присутніх на складність сучасного політичного візерунку України та наявність в ньому елементів, які легко використовуються для маніпуляції суспільними настроями – це, зокрема, питання мови, символіки, пам’ятників суперечливим історичним постатям. Предметом обговорення стала також зовнішня політика України. Всі учасники розмови погоджувалися з тим, що кучмівська концепція u1111 її багатовекторності відійде в минуле й постане необхідність вибору одного вектора зовнішнього розвитку держави. Найімовірніше, на думку М. Чеха як найоптимістичніше налаштованого учасника дебатів, ним стане європейський вектор.
Напрямок дискусії визначали не лише питання М. Сутовського, а й численні коментарі аудиторії.
У процесі цікавої розмови також заторкнуто проблеми творення політичної нації, свободи слова та стану ЗМІ в Україні, економічних стосунків з Росією, а також зроблено спробу політичного прогнозування майбутнього України. Переповнена зала і факт, що дискусія тривала довше, аніж планувалося, однозначно свідчили про правильно вибраний формат розмови та її актуальність. До речі, гості дискусії мали змогу побачити перший україномовний випуск часопису “Політична критика” .
На зміну запалу політичних дебатів прийшла класична музика – наступного дня у стінах однієї з найпрекрасніших ґданських будівель, ренесансної ратуші з XVI cтоліття, відбувся камерний концерт Львівського фортепіанного тріо (Марта Семчишин – скрипка, Соломія Канчалаба – віолончель і Наталія Ревакович – фортепіано). Музика модерного М. Скорика, витонченого й різнонастроєвого В. Барвінського та жартівливого А. Двожака гармонійно склалася в кольорову мозаїку звуків і відчуттів. Такий підбір творів до виконання дав можливість слухачам познайомитися не тільки з творами українських композиторів ХX і XXI століть, а й з рецепцією українського музичного фольклору у творах чеського композитора.
Завершальним акордом супровідних заходів фестивалю став концерт духовної музики в Конкатедральному соборі УГКЦ св. Варфоломія та Покрову Пресвятої Богородиці в Ґданську. Перед слухачами виступили жіночий камерний хор “Намисто” з Перемишля (дириґент Ольга Попович) і чоловічий камерний хор сакральної музики “Синтагма” (дириґенти Роман-Ілля Дрозд і Богдан Дрозд). За браком часу вони виконали лише незначну частину свого репертуару – класичну різножанрову українську церковну музику (твори А. Веделя, М. Березовського u1110 і Д. Бортнянського) й окремі твори сучасної духовної музики (Б. Фільц, брати Дрозди). Організатори концерту хотіли, щоб аудиторія мала нагоду не лише насолодитися співом хорів, а й більше дізнатися про українську сакральну музичну традицію. Тому ведуча концерту, Ірина Губ’як, багато й цікаво розповідала про розвиток та особливості української церковної хорової музики. Такий історично-культурний екскурс став органічним доповненням до музичної частини заходу. Концерт завершився прекрасним шестиголосим співом об’єднаного хору.
Гостинний Ґданськ не прощався з учасниками фестивалю, а лише сказав їм “до побачення” в надії на нові зустрічі і враження.
“Наше слово” №25, 19 червня 2011 року {moscomment}
