Андрій Шептицький ■ УКРАЇНА ■ №15, 2014-04-13
Анексія Криму Росією ставить перед Україною три види проблем. Вони пов’язані з самим півостровом, із загрозою з боку Росії (що й досі існує) і, більш загально, з питанням цільового формату двосторонніх відносин.
У короткостроковій перспективі треба спочатку вивести з Криму українських військових та всіх тих, кому потенційно загрожує там переслідування з боку нової окупаційної влади. В Україні вже з’явилися перші біженці з півострова. Натомість проблема з військовими полягає в тому, що вони скаржаться на брак вказівок від керівництва, а також на те, що змушені залишити Крим без військової техніки, яку хоче забрати собі Росія. У випадку обох груп, проблемою буде закриття кордону між півостровом і материковою Україною, а після вирішення поточних проблем необхідно буде вреґулювати правовий статус анексованої Росією території. Пригадаймо, що в подібній ситуації 2008 р. Грузія прийняла окремий закон про окуповані території. Документ обмежував свободу в’їзду на загарбані землі, можливість вести господарську діяльність; визнавав недійсними правові акти, прийняті владою Абхазії та Південної Осетії.
Які питання щодо Криму повинен вреґулювати український закон? На політичному рівні є питання про участь (представництво) півострова в українському політичному житті. Зрозуміло, що на окупованій території не будуть проходити українські вибори, але що у цій ситуації з членами Верховної Ради, обраними в Криму (загалом їх є 12)? Україна й надалі має економічні зв’язки з півостровом, досить згадати, що Крим залежить від поставок електроенергії, прісної води та товарів з України. Чи Україна повинна таким чином надавати «субсидії» Росії в ім’я солідарності зі своїми громадянами? В будь-якому випадку, необхідно вирішити проблему морських кордонів. Межа між материковою Україною та півостровом, яка проходить по суші, досить коротка, а анексія цієї території Росією породжує питання про спільне використання Чорного моря.
Проте військова загроза з боку Росії існує й надалі. Перед її обличчям необхідно вести діяльність у трьох напрямках. По-перше, потрібно збільшити дипломатичну активність України на міжнародній арені, щоб таким чином поліпшити її позицію щодо Росії. Анексія Криму зустрілася з широкою реакцією з боку міжнародного співтовариства; тепер Україна повинна подбати, щоб справа вирішення українсько-російського конфлікту не зійшла з порядку денного. Проте не слід покладати занадто великі надії на міжнародні інститути. Росія й надалі належить до числа великих держав, отож заходи міжнародного співтовариства принесуть лише обмежені наслідки. Крім того, Україна не є учасником міжнародних організацій, які ефективно ґарантують безпеку – йдеться передусім про членство в НАТО. По-друге, необхідно захистити країну від російського вторгнення і диверсійних операцій. Це вимагає ущільнення українсько-російського кордону та моніторинґу внутрішньої ситуації, особливо в південно-східних районах України. По-третє, необхідно підготуватися до можливого збройного конфлікту з Росією. Створення Національної гвардії, збільшення витрат на оборону – кроки в правильному напрямку, але цього може виявитися недостатньо. Україна не може розраховувати на пряму військову допомогу з боку Заходу. У Сполучених Штатах розглядається можливість підтримати Україну через поставку військової техніки. Проте слід брати до уваги й можливість активізації української оборонної промисловості, хоча в короткостроковій перспективі це може виявитися неможливим.
І врешті, конфлікт з Росією повинен спричинитися до перегляду відносин з Росією, які на даний момент характеризуються наявністю широких, асиметричних зв’язків між двома державами. У площині політики варто було б розглянути пропозицію щодо заборони політичних сил, які відкрито підігрують Росії – це передусім Комуністична партія України, а можливо що й Партія регіонів. Необхідно також вжити рішучих заходів проти тим політикам у регіонах, які відкрито сприяють Росії. В економічній сфері варто спробувати переорієнтувати економічні зв’язки зі східного напрямку на інших партнерів – це стосується передусім імпорту енергоносіїв та експорту української промислової продукції та агропромислового комплексу. Природним партнером тут може бути Європейський Союз. Угода про асоціацію, особливо в економічному плані (поглибленої та всеосяжної вільної торгівлі) повинні сприяти доступу українських товарів на ринок країн ЄС. Це змусить теж Україну запровадити стандарти ЄС, що в кінцевому розрахунку зробить українську економіку прозорішою, ефективнішою, а отже, менш податливою на тиск Росії.
Необхідно теж протиставитися інформаційним атакам з боку Росії, наприклад, шляхом обмеження її присутності в українському медіапросторі. У не такому далекому минулому аґентом впливу в Україні була також Українська православна церква Московського патріархату. Теперішній українсько-російський конфлікт, здається, стає усе більш складною проблемою для її ієрархів – як у Києві, так і в Москві. Варто було б використати нинішню ситуацію для консолідації Української православної церкви і здобути незалежність від Москви.
Україна втратила Крим. Тепер ставкою в грі є сама Україна – чи Росія втратить її назавжди, чи знищить. ■
