уаз, ав ■ УКРАЇНА ■ 2010-04-22
{mosimage}
Сучасний світ не задумується над смертю: в містах її майже не видно, з масової уяви відійшли також способи поведінки та ритуали, які її супроводжували. Не видно похоронів, не видно померлих. Інша справа, коли помирають важливі люди, та ще й численно. Завдяки ЗМІ знаємо про це дуже багато і ми, і всі довкола нас. Врешті смерть можна переживати спільно.
Громадянам Польщі всі в Україні щиро співчувають. Надходять есемески, дзвінки, пишуть про своє співчуття високопосадові та звичайні люди в скорботних книгах, приносять квіти та свічки.
На фейсбуці виникають групи підтримки. Цей момент спільного жалю, момент затримки приносить таке дивовижне відчуття спільноти і піднесення, яке трапляється тільки в час великого суму, або згадки про катинські сім’ї, які не дозволили забути про своїх пропалих безвісті чоловіків. Є чого вчитися сучасникам від цього жахливого місця. (уаз, Київ)
* * *
Тарас ЧОРНОВІЛ – політик, депутат
Для мене це подвійний біль – співпереживання страшної трагедії Польщі, яку важко осмислити, та втрата стількох особисто близьких мені людей (у літаку загинуло багато людей, з якими я зустрічався на рівні Польсько української міжпарламентської асамблеї, Польсько-української парламентської групи, а також через колишні опозиційні контакти). У першу чергу, згадується кілька зустрічей з участю саме Леха Качинського. Є ще біль, який гризе всередині душі. Думаю, що як у Польщі, так і в Україні багато хто недостатньо поважно, глибоко та зі зрозумінням ставився до такої видатної постаті, якою був президент Л. Качинський. Ми трохи підсміювалися та легенько кпили – і тому сьогодні це так болить. Це добрий урок, щоб навчитися побачити золото за поволокою, яку іноді прикривають жарти та недобре людське слово. Нам усім перед пам’яттю Л. Качинського треба покаятися, що ми не до кінця зуміли зрозуміти значимість його постаті.
Мені здається, що Україна втрачає дуже-дуже багато. Думаю, що в сучасній європейській політиці немає більше політика такого ранґу, який просто міг би щиро і з любов’ю ставитися до України. Сьогодні домінує прагматичне ставлення. Як Німеччина, так і Франція теж можуть любити Україну, якщо це приноситиме їм певну вигоду й відповідні преференції, а також не створюватиме проблем із Росією. Гадаю, що Л. Качинський в ЄС був детонатором ідей євроінтеґрації України, при чому це не було ставлення прагматичне. Він – один із останніх польських політиків романтиків, які в глибині душі закарбували фразу: “Ваша воля – наша воля. Без незалежної Польщі не може бути незалежної України. Без незалежної України не може бути незалежної Польщі”. З відходом
Л. Качинського та цілої плеяди людей, які Україну мали не тільки в розумі, але й у серці, ми втрачаємо не адвоката, бо це погане слово, а шанувальника України та людину, яка була готова підтримувати Україну на європейській арені. Відтепер до нас буде зовсім інше ставлення. Можливо, ми на це заслужили, бо не жили за європейськими принципами та нормами, а людей, які могли переконувати Європу, що Україну потрібно ще простити й пробачити, більше нема. Без заступництва Л. Качинського з Україною в ЄС сьогодні будуть розмовляти більш прагматичною мовою. Існують побоювання, що і Берлін, і Москва, і, можливо, Варшава почнуть використовувати щодо України єдиний наратив. (ав)
* * *
Депутати львівських обласної та міської ради вшанували хвилиною мовчання пам’ять трагічно загиблого Леха Качинського, президента Польщі та делеґації під Смоленськом.
У княжому місті Лева його мешканці розділяють разом із поляками біль важкої втрати. Біля польського консульства у Львові зранку до пізнього вечора багато людей. Вони моляться, кладуть квіти, багато з них не втримує сліз. Своє співчуття висловили керівник, учні та спілчани МАЛіЖ Львівського відділення і залишили у книзі скорботи запис.
(ав)
“Наше слово” №17, 25 квітня 2010 року {moscomment}
