Нині надії на В. Януковича та його оточення (як те, що декларує курс на євроінтеґрацію та реформи) виявилися марним сподіванням. Згадаймо спосіб формування більшості у Верховній Раді, яку створено при допомозі т.зв. “тушок” (перебіжчиків) з інших фракцій. Конституційний Суд (КС) України підтвердив леґальність коаліції: попри те, що 2008 р. заявив – коаліцію можуть створювати лише фракції. Восени 2010 р. В. Янукович з допомогою КС скасував конституційну реформу 2004 р. Тоді зміни до основного закону ухвалив парламент – вони увійшли в життя лише 2006 р., отже в разі будь-яких сумнівів КС мав час зареаґувати, як і тогочасний парламент. Відміна реформи 2004 р. КС суперечить 5 статті Конституції, у якій записано: джерелом влади є народ, тобто обраний ним парламент. У результаті цих змін президент отримав широкі повноваження, а центр влади перенісся на Банкову, тобто до Адміністрації президента. Таким чином де-факто Янукович керує урядом, a парламент, у свою чергу, деґрадував до функції такої собі машинки для голосування.
З посиленням влади президента пов’язані неґативні явища, які несуть загрозу демократії. Насамперед боротьба з опозицією не політичними, а адміністративно-судовими методами. Як би не старався Київ, мало хто вірить, що вироки колишнім урядовцям – не політична помста. Не переконають нас і чергові спроби “леґітимізації” провини Ю. Тимошенко шляхом нових звинувачень щодо діяльності Єдиних енерґетичних систем України, якими вона керувала у 1990-ті рр., та звинувачення про її причетність до вбивства Юрія Щербаня. У ситуації з Ю. Тимошенко влада зайшла в тупик, як, зрештою, і прогнозували експерти. Українське суспільство “змирилося” з долею Тимошенко, однак влада виразно не оцінила реакції європейських політиків.
Тоді, коли очі міжнародної думки спрямовані на Тимошенко, в Україні відбуваються більш небезпечні речі, які свідчать, що доля лідерів опозиції є лише показником ширших системних змін. Їхнім результатом може буде подальший відступ від демократії.
Восени цього року в Україні відбудуться парламентські вибори. З перспективи нинішньої Конституції, можливо, це не так істотно, оскільки Україна є президентською країною. Ці вибори – лише прелюдія до президентських виборів 2015 р. У ході виборів органів місцевого самоврядування восени 2010-го влада вже використала низку інструментів, щоб отримати бажаний результат. На парламентських виборах цьому сприятиме зміна виборчої системи, за якою половину складу парламенту оберуть за партійними списками, а половину – за мандатними округами. Тим самим може повторитися ситуація 2002 р., коли опозиція виграла партійні вибори – і програла мажоритарні.

У тіні справи Ю. Тимошенко
Заповзятість нинішньої команди, щоб утримати владу, – дуже висока. На тлі справи Ю. Тимошенко є небезпека того, що процес підсилення влади триватиме далі. Прикладом можуть бути останні законодавчі ініціативи.
У середині травня Верховна Рада України ухвалила в цілісності президентський законопроект №9665 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо системи програмних документів)”. Що криється в дійсності за такою завуальованою назвою? Закон передбачає: щорічне звернення президента до ВР буде підставою для опрацювання проектів, законодавчих ініціатив та інших нормативних актів. Формування бюджету і прогнози будуть спиратися на щорічні звернення президента до парламенту. Одночасно ВР втрачає свої повноваження бюджетної політики на наступний рік. Тим самим президент Янукович у черговий раз розширив свої можливості.
Янукович 17 травня підписав указ “Про Конституційну Асамблею”. Указом створюється Асамблею – допоміжний орган при президенті, метою діяльності якого є підготовка проектів змін до українського Основного закону. На чолі Конституційної Асамблеї став перший президент України Леонід Кравчук. У ній мають засідати науковці, експерти з конституційного права, а також передбачена квота представників політичних партій. Опозиція відмовилася брати участь у цьому органі, тим самим важко говорити про широку громадську дискусію, яка передбачалася в Указі президента. Таким чином підготовка до змін у Конституції може звести нанівець демократичні процеси в Україні.
Ці сумніви підтверджує також прийнятий 18 травня черговий Закон “Про правила етичної поведінки”, згідно з яким особи, що виконують державні функції (серед них і парламентарії) або функції у самоврядуванні, зобов’язані “забезпечувати позитивну репутацію органів державної влади й місцевого самоврядування, усіляко сприяти зміцненню довіри громадян до влади”. Додатково забороняється вказаним особам приймати пожертвування. Стаття 18 закону говорить про дисциплінарну, адміністративну, карну та матеріальну відповідальність за порушення цих положень. “Критика дій влади” – натуральний елемент виборчої кампанії кожної партії в демократичній системі. Питання – що буде з депутатами, які надалі критикуватимуть владу? До того ж опозиція звертає увагу, що більшість країн світу фінансує вибори з пожертвувань.
Перший заступник голови фракції Партії реґіонів (ПР) Михайло Чечетов стверджує, що люди, які порушуватимуть принципи етичної поведінки, в першу чергу несуть моральну відповідальність (своєрідний показник для виборця), – однак з перспективи діяльності українських судів можна лише уявити інші сценарії.
Чергову зміну законодавства обіцяють на 5 липня. Однак важко прогнозувати успіх відміни депутатської недоторканості. У нинішніх умовах (коли нема нормального судочинства) цю пропозицію можна швидше трактувати як чергове потенційне знаряддя для боротьби з опозицією: опозиція погоджується на відміну цього інструменту, але за умови, що відміна недоторканості буде стосуватися також президента і суддів. Подібна позиція радше зменшує шанси на прийняття закону – адже йдеться про запис Конституції, а для її зміни потрібні 300 голосів (в українському парламенті 450 депутатів). Тим самим цю ініціативу влади можна розглядати як піар акцію, а ПР завжди може сказати, що опозиція не дозволила змін.
Нині відбувається зростання корупції, авторитарних тенденцій, зміцнення позиції т.зв. президентської сім’ї, зростання розшарування суспільства, якому обіцяли реформи та “поліпшення ситуації вже сьогодні”. На міжнародній арені Україна вперше опинилася у складній ситуації – водночас у відносинах і з Заходом, і з Росією. Поки що Кремль лишень до цього приглядається, однак у міру погіршення стосунків з ЄС, на думку колишнього посла України в Білорусі Романа Безсмертного, Янукович може почати здавати Україну Москві.