Роман Кабачій ■ УКРАЇНА ■ №34, 2014-08-24
Як діяльність тисяч доброчинців змінює пострадянське мислення сучасних українців
У вас немає грошей на літній театр у вашому місті? Вам не подобаються нудні кольори міських тролейбусів і ви хочете їх весело розмалювати? Не вистачає коштів для проведення театрального фестивалю? Збираєте на новий кліп, книжку? Запускаєте новий інтернет-проект про культуру і потребуєте стартового внеску? Тоді не бійтеся звертатись за допомогою до співгромадян. Це не соромно, а навпаки – допоможе вам зрозуміти, що в Україні є чимало людей з чулим серцем, отже світ – не без добрих людей. Заодно й корисну річ зробите. А тепер по порядку.
Світова практика збирання грошей через Інтернет докотилася до України кілька років тому, коли команда ініціативи «Велика ідея» створила тут краудфандинговий майданчик «Спільнокошт». У світі, крім Спільнокошту, ще існують інші платформи – на кшталт Kickstarter, Indiegogo, KissKissBankBank, які допомагають окремим українським проектам успішно збирати кошти, наприклад, для Громадського радіо. Схема діяльності проста: ініціативна людина (колектив, громадська організація) має ідею, яка, на її думку, є корисною для суспільства. Щоб не стояти на головній площі з витягнутою рукою, наш ініціатор звертається з написаним проектом до Спільнокошту, котрий має налагоджену систему промоції проектів та мережу доброчинців, які допоможуть зібрати потрібну суму набагато швидше. Спільнокошт при заснуванні сам збирав кошти на власне існування, тож застосовує також і свій досвід.
Якщо ви проста фізична особа, зібрати необхідну суму буде важче через певні законодавчі обмеження. За словами координаторки Спільнокошту Віти Базан, на фізичну особу може бути зібрано до 10 тисяч гривень, причому ці кошти ще й на рівні 15% оподатковуються. Тому такій людині рекомендують знайти відповідну громадську організацію, або фізичну особу-підприємця, яка має свої види економічної діяльності, сумісні з цим проектом. Один з найбільш симпатичних особисто пані Базан проектів – створення в кримському місті Джанкой тренажерного залу для людей з фізичними вадами здоров’я (існувала окрема програма Спільнокошту для Криму). Ініціатором даної ідеї був Ніяз Ізмайлов, який сам з дитинства має церебральний параліч, але завдяки активності батьків у його фізичному й розумовому розвитку, він виглядає практично здоровим. «Його проект, окрім такої фізичної реабілітації, мав на меті ще й моральну підтримку, бо таким людям, особливо в дитячому віці, важко з іншими у спілкуванні, – розповідає В. Базан. – Його метою було через комунікацію зводити цих людей під час фізичних вправ. Цей проект дуже „людський” і наочний».
Втім, не всі проекти можуть бути суспільно важливими, і Спільнокошт не береться допомагати всім, хто звернеться до нього. Біля 90% проектів відхилено, як нежиттєздатні. Тобто зібрати на новий мотоцикл чи авто вам не допоможуть, а от на альбом із злободенними карикатурами і шаржами (як у випадку художника, а за сумісництвом лідера рок-гурту з Рівного Юрія Журавля, його підтримали на 179% від потрібної суми (!)), чи на презентацію збірки Грицька Чубая «П’ятикнижжя» – будь ласка. Серед інших проектів, які реалізовано чи є в тракті збирання коштів: створення резиденції для художників у с. Музичах; кінофестиваль «Ровер» у Львові (його особливість полягає в тому, що фільми демонструються з енергії, продукованої велогенератором); встановлення контейнерів на сміття в національному парку Подільські Товтри на Хмельниччині; літня заміська природно-наукова школа для підлітків з київського ліцею № 145 та інші.
До найбільш масштабних проектів належать кампанії зі збору коштів на медіа-проекти – Громадське телебачення, Громадське радіо, онлайн-журнал про сучасну культуру KORYDOR. Приміром, для Громадського телебачення зібрано 1,2 млн. гривень. І тепер цей проект спроможний заробляти сам. Звісно, Громадському телебаченню допомогло й те, що воно розпочало мовлення фактично з початком Євромайдану, але фактор суспільної солідарності відкидати не варто. Громадське радіо вже вдруге збирає кошти на продовження існування, і на сьогодні зібрало понад 100 000 грн. Про KORYDOR та його збірку В. Базан говорить так: «Їхня кампанія була більше побудована на тому, щоби базуватися на соціальних медіа, багато художників їм дарували свої картини, а письменники – книжки. Вони „гралися” через нагороди, Станіслав Сілантьєв сам організував збір коштів, продаючи свою картину. Це був такий майже грайливий процес».
Якщо проект потребує великих вливань, Спільнокошт, щоб проговорити умови «збиральної кампанії», запрошує команду на зустріч. «Якщо відповідати, хто і до кого приходить з ідеями і пропозиціями, зараз це самі автори, які заповнюють заявку в нас на сайті і надсилають до нас попередній вигляд проекту, ми його модеруємо, дивимося, чи все гаразд і опубліковуємо», – говорить Денис Бортников, відповідальний за зв’язки з громадськістю на «Великій ідеї».
В. Базан твердить, що платформа своє завдання вбачає у підтримці ініціативних людей, щоб вони повірили, що хороші речі можна робити: «Дуже багато людей хочуть чимось займатися. Проте чимало людей (це така з радянських часів «спадщина») не вміє аналізувати потреби своїх споживачів, тих, на кого вони спрямовують свій проект чи вирішують їхню проблему, наявну потребу. Їм не вистачає «дизайнерського» мислення, щоб реально опрацювати, масштабувати розміри проекту».
Спільнокошт орієнтується на важливість і значення проектів, у яких наявний соціальний, екологічний чи культурний фактор. Важливо охопити ініціативами найширші кола людей, а також щоб люди давали не на один конкретний проект, бо «сподобався», а нехай меншими коштами, але на більше проектів. Як зазначає Д. Бортников, середній внесок на проекти коливається в рамках 150–200 гривень: «Спільнокошт дає можливість долучитися до справи, відчути себе не „героєм”, а співучасником. Ти, давши 100 грн., можеш долучитися до справи, навіть не маючи змоги робити її фізично». Олігархи на дані проекти не дають грошей – їм важливо бути «героєм» тут і зараз – оплатити лікування дитини чи профінансувати будинок для літніх людей, сфотографуватися і пропіаритися в медіа, вони не розуміють того, що ці проекти мають хоч і невелике, зате глибинне суспільне значення на перспективу. Денис уточнює, що на конкретні «лікарські» чи військові потреби постають окремі платформи для збирання коштів, які з завданнями Спільнокошту не перетинаються.
Окремий напрямок діяльності – доброчинці. Спільнокошт пестує (дбає – ред.) найбільш щедрих благодійників, а теж тих, хто дозрів до розуміння важливості фінансування більшої кількості проектів. Команда Спільнокошту заохочує дякувати цим людям на сайті організації, з ними проводять зустрічі, дають подарунки. «Разом – сила!». Це одне з гасел Майдану, котре діє у спільному прагненні тисяч українців зробити країну кращою. ■
/p>
