Розмовляв Ігор Ісаєв, Українська служба Польського радіо ■ УКРАЇНА ■ 2011-07-21
{mosimage} На сьогоднішньому етапі Європа повинна підписати кілька основоположних угод із Києвом, – говорить голова Верховної Ради України Володимир ЛИТВИН в інтерв’ю з Ігорем Ісаєвом (розмова відбулася під час ХХ Фестивалю української культури в Кошаліні 2 липня 2011 р.)
Яким чином Ви бачите поступ Києва в процесі євроінтеґрації?
-Володимир ЛИТВИН: Європейський курс України сьогодні перебуває в стадії практичної реалізації. Дотепер відбувалася підготовка, осмислення на державному і суспільному рівні того, що Україна як європейська держава повинна бути складовою європейського співтовариства. Але щоб досягти цього й на формальному рівні, нам треба проробити велику домашню роботу – і вона сьогодні здійснюється.
Разом з тим ми розуміємо, що в цьому процесі потрібно відчувати підтримку країн, народів і людей, які розуміють Київ, і які усвідомлюють те, що залучення України до європейської сім’ї дозволить Європі стати більш цілісною та виступати в ролі ґлобального світового гравця. Ми усвідомлюємо й те, що Європа не є однорідною: адже існують країни, які можна називати членами “старої” Європи, а є й ті, які стали членами співтовариства нещодавно. В цьому плані співпраця і координація зусиль між Україною і Польщею, на моє переконання, дозволить, з одного боку, підсилити позиції і Польщі в Євросоюзі, з другого – сприятиме Україні успішніше інтеґруватися до європейської спільноти.
1 липня Польща почала головування в Раді ЄС. Які кроки, на Вашу думку, Варшава може зробити в цій структурі, щоб допомогти Києву наблизитися до Європи?
-Варшава привнесла креативність і нову динаміку в Євросоюз. А в цьому є відчутна, я б сказав, гостра потреба. Ми розраховуємо, що під час головування Польщі в Європейському Союзі Україна підпише з цією структурою угоду про політичну асоціацію, основою якої буде договір про створення зони вільної торгівлі, а також реалізовуватиметься план щодо перспективи введення безвізового режиму України з ЄС. Це дуже важливо для України, оскільки в процесі руху на європейському напрямі нам украй необхідні конкретні досягнення: для того, щоб Україна закріпила свій зовнішньополітичний вибір; для того, щоб дисциплінувати український політикум; для того, щоб сконцентрувати зусилля на основоположному векторі нашого політичного курсу, яким є європейський напрямок.
Під час дискусії політиків досить цікаво розподілилися думки польської та української сторін. Українські політики наголошували, що Євросоюз, можливо, недостатньо цікавиться Києвом, натомість польські політики підкреслювали, що Україна мусить пройти певний шлях самостійно, без жодної допомоги. Чи офіційний Київ бачить, які саме проблеми повинні бути розв’язані самостійно, а які – з європейською допомогою?
-Повинен сказати, що я не помітив таких розбіжностей. Ми є реалістами, виходимо з того, що Євросоюз також має багато проблем: у ньому відчувається певна втома від розширення, Брюссель сьогодні більшою мірою переймається проблемами Північної Африки та Близького Сходу, розуміючи їх можливі впливи на Європу – міґраційні, економічні тощо. Мова йде не про те, що Україна очікує якоїсь матеріальної підтримки чи винагороди, оскільки сьогодні всі рахують кошти, а Євросоюз рятує тих своїх членів, що переживають складну економічну кризу. Для нас важливе розуміння власне Європою того, що вона повинна бути цілісною. Важливо також, щоб деякі європейські країни здолали егоїзм, який їм притаманний. Необхідно, щоб Україну перестали безкінечно розглядати як країну, де можна відпрацьовувати моделі демократичного устрою держав і суспільств. Ми виходимо з того, що Україна має проробити свою внутрішню роботу – чим вона тепер і займається, розуміючи, що не всі реалії нашого внутрішнього життя відповідають європейським стандартам. Але ми перебуваємо в процесі реформування, і для України та її народу важливі політичні імпульси, політичні сиґнали від європейської спільноти, потрібне відновлення історичної справедливості.
Ми з Вами знаходимося у винятковому часопросторі: це ювілейний ХХ Фестиваль української культури в Польщі, що відбувається у місті Кошаліні, куди 1947 р. внаслідок акції “Вісла” потрапили українці. Які механізми має сьогодні український парламент і які використовує, щоб допомогти закордонному українству?
-Я сьогодні тут, щоб продемонструвати: Україна пам’ятає і буде пам’ятати про українську громаду. Насамперед допомога для українців Польщі полягає в тому, що ми маємо добрі відносини з офіційною Варшавою і поглиблюємо конструктивізм у контактах. Зрозуміло, Польща робитиме все, щоб українці почували себе комфортно над Віслою, а Україна робитиме все, щоб полякам не менш добре було над Дніпром. Звісно, з боку України потрібна допомога, щоб українці могли реалізувати свої культурні й національні запити. Тому я вважаю, що ми повинні розширювати можливості для обміну молодіжними делеґаціями: щоб українці Польщі мали можливість навчатися в Києві, рівно ж як українські поляки вільно могли навчатися в Польщі. Загалом необхідно, щоб молодь відчувала єдність, а також свою відповідальність за те, щоб тисячолітня історія українців і поляків розвивалася по висхідній та лише в позитивному вимірі.
Саме такою була мета створення спільного Європейського колеґіуму польських та українських університетів. Проект реалізувався протягом кількох років, однак буквально кілька тижнів тому колеґіум припинив існування. Однією з причин такого рішення був брак зацікавлення ініціативою з української урядової сторони. Чи Верховна Рада України якось відреаґує на ситуацію?
-Думаю, що це – не зовсім прораховане рішення. Очевидно, український парламент дослідить це питання й висловить свої рекомендації українському урядові.
Також складовою частиною української громади Польщі є трудові міґранти, яких, за неофіційними підрахунками, у цій країні може бути навіть кількасот тисяч. Наскільки Верховна Рада сьогодні їм приділяє увагу?
-Цифри дійсно великі. Можу сказати більше: називається число в 5-7 мільйонів українців, які сьогодні є трудовими міґрантами в багатьох країнах Європи і пострадянського простору (насамперед маю на увазі Росію). Нашою метою є створити умови для того, щоб людина могла реалізувати себе вдома, щоб кожна активна людина могла вести власну справу; створити робочі місця – щоб в Україні було вигідно працювати. Що ж стосується тих українців, яких доля закинула у світи, вони повинні відчувати, що Україна піклується про них, захищає їх за будь-яких обставин. Тоді будуть поважати Україну. І тоді люди – куди б їх не закинула доля, – пам’ятатимуть про свій отчий дім.
“Наше слово” №30, 25 липня 2011 року {moscomment}
