Петро Андрусечко ■ УКРАЇНА ■ 2010-12-09
Щорічний саміт Україна-ЄС відбувся 22 листопада. Напередодні лунали коментарі, що в ході зустрічі “не буде амбіційних заяв – буде прагматична робота”. Головним пунктом зустрічі мало бути підписання Плану дій щодо впровадження безвізового режиму. Водночас рік тому, коли йшлося про майже готовність підписати Угоду про асоціацію, Україні звернули увагу, що в державі немає політичної стабільності. Щоправда, європейські лідери підкреслювали здобутки демократії. Сьогодні ситуація повернулася на 180 градусів. Іншими словами, влада досягла політичної стабільності, але коштом демократичних свобод. І саме на це звернули увагу представники Європейського Союзу.
Напередодні саміту Україна-ЄС відбувся 19 листопада важливий саміт НАТО. На ньому прийняли нову концепцію стратегії Альянсу на найближчі десять років. Україну тут представляв лише міністр закордонних справ. Відсутність президента Віктора Януковича мала стати демонстрацією позаблокового статусу України. Попри це 19 листопада 2010 р. підтверджено рішення бухарестського саміту НАТО 2008 р. Отже, двері в НАТО відкриті для України. НАТО не є пріоритетом для теперішньої влади в Києві, натомість напрям під назвою “європейська інтеґрація” залишається. Принаймні у сфері декларацій.
На цьогорічній зустрічі Україна-ЄС були три головні теми: процес реформ в Україні, відносини між Україною і ЄС та реґіональний аспект. Загалом, це традиційні теми для таких зустрічей. Уже раніше було відомо, що Угоди про асоціацію цього року не підпишуть. Говорилося щоправда про зближення позицій, однак залишається велика кількість спірних питань. Чимало експертів висловлюють припущення, що підписання угоди можливе на наступному саміті, коли головою ЄС буде Польща. Це вочевидь дуже оптимістичний сценарій, проте ймовірний.
Євросоюз не дає однозначної оцінки ситуації в Україні. Звичайно, теперішня влада більш однорідна, порівнюючи з минулою. І більш успішна, якщо йдеться про технічні моменти. Тобто вона має можливість провести через парламент відповідні закони, добитися їхнього виконання. Це саме стосується економічних реформ, які можуть влаштовувати ЄС. Інше питання – це спосіб їх впровадження.
Навесні цього року Єврокомісія опублікувала низку документів, що оцінюють п’ять років Європейської політики сусідства (2004-2009 рр.). Україні звернули увагу на поганий стан економіки та соціальної політики держави. Частково причиною була криза 2008 р. і те, що не проведено радикальних економічних реформ. Вказували на брак пенсійної реформи (деякі кажуть, що Податковий кодекс – це як дитячі забави, порівнюючи з пенсійною реформою, яку Україні так чи інакше доведеться вводити).
Усе це дає підставу припускати, що хоч поле реформ добре сприймають в ЄС, то дотримання певних цінностей у ході їхнього впровадження – питання відкрите. Ніде правди діти: Євросоюз останніми роками хвалив українські надбання в галузі свободи слова. Однак водночас вказував на зростання впливу та натиску на ЗМІ, особливо під час виборчих кампаній. Ця оцінка стосувалася ще “дореґіонального” періоду в Києві. Тож як оцінити теперішню ситуацію, пов’язану з наростанням цензури, діями СБУ проти журналістів? Як оцінити зміни до Закону про місцеві вибори і сам спосіб проведення їх? А запровадження судової реформи та верховенство права в Україні? Функціонери ЄС оцінили судову реформу ще за попередньої влади більш ніж скромно, назвавши проґрес у цьому питанні “незначним”. А що ж говорити в контексті рішень Конституційного Суду або ж про верховенство права у світлі жовтневих виборів?
Усі ці питання вимагають відповіді. На щастя, Євросоюз не обмежується пустою риторикою. Свідченням цього є резолюція Європарламенту у справі України. У документі доволі широко звернено увагу на численні випадки порушення демократичних свобод в Україні. Виявляється, що очікувана стабільність, так широко розрекламована новою командою, дуже ілюзорна. Принаймні до вимог ЄС ще дуже далеко. “Стабільність” у розумінні Партії реґіонів не ґарантує успішної боротьби з корупцією та системних реформ, які вели б до модернізації країни.
Останній саміт приніс одно, але вагоме і позитивне: йдеться про План дій щодо запровадження безвізового режиму. Нагадаймо, це відбулося після двох років діалогу. Уже в червні було відомо, що ЄС погодився підписати план ще цього року. У жовтні однак сформувалася внутрішня опозиція серед членів ЄС, які могли би блокувати прийняття документа. Українська дипломатія спільно з союзниками в ЄС понад місяць намагалася переконати Нідерланди, Німеччину та Францію утриматися від блокування. Висувався арґумент про компрометацію обох сторін у випадку непідписання документа. Подіяло, хоча ще 17 листопада міністр внутрішніх справ України здійснив надзвичайну подорож до Нідерландів.
Зрештою, дипломатичний успіх – лише початок довгого процесу. Введення безвізового режиму залежить від виконання Україною низки вимог. Підписаний документ передбачає два етапи. На першому Україна вносить зміни у внутрішнє законодавство і проводить конкретні заходи з підготовки до безвізового режиму. Як вказує МЗС України, потрібне “ведення паспортів з біометричними даними, посилення заходів боротьби з нелеґальною міґрацією, вдосконалення управління кордоном, поглиблення міжнародної правової взаємодії у сфері боротьби з організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків та торгівлею людьми”. А це далеко не повний список вимог. На другому етапі ЄС проведе моніторинґ зробленого, і на цій підставі подасть рекомендації Європарламентові та Раді ЄС щодо відміни (або ні) віз на короткотермінове перебування в ЄС для громадян України.
Влада спільно з президентом Януковичем ультраоптимістично підходить до поставлених завдань. Президент мріє досягнути мети до 2012 р. Звісно, було б добре, тим більше, що цей рік проходитиме під знаком Євро-2012. Хоч замисел президента може мати й прихований сенс, адже 2012 – це рік потенційних парламентських виборів. Приписання собі успіхів – Футбольний чемпіонат і безвізовий режим – означатиме розширення активів Партії реґіонів на виборах. Власне кажучи, це не найгірший сценарій, бо виграють на цьому пересічні громадяни. Хочеться однак, щоб в історії з візами не сталося так, як з польськими автострадами.
Проаналізувавши внутрішньополітичну ситуацію в Україні, можна сказати, що саміт успішно завершився для української влади. Як зауважив політолог Вадим Карасьов, “Європа видала Україні кредит на євроінтеґрацію”. Тим більше, що зовнішні умови 2011 р. будуть сприятливі для України, – ЄС очолять Угорщина та Польща. Усе залежить однак від політики самого Києва.
Тим часом на саміті ОБСЄ в Астані (1-2 грудня) оголошено, що Україна очолить цю організацію 2013 р. Побачимо, який приклад дасть Київ іншим членам Організації з безпеки і співробітництва в Європі.
“Наше слово” №50, 12 грудня 2010 року {moscomment}
