Михайло Лесів ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2010-10-15
{mosimage}
Роман Шпорлюк, У пошуках майбутнього часу, Київ 2010, 256 с.
У збірнику під назвою “У пошуках майбутнього часу” київське видавництво “Грані Т” помістило вибрані науково- публіцистичні твори й роздуми про Україну, її культуру та політичну ситуацію з перспективи минулого п’ятдесятиліття на ширшому європейському тлі. Їх писав і публікував професор Гарвардського університету Роман Шпорлюк від 1960 р., тобто відтоді, коли він ще не був американським професором, а молодим аспірантом, який вивчав історію політичної думки в Оксфордському університеті.
Збірка починається вступною статтею видатного українського історика середнього покоління Ярослава Грицака, який з симпатією представляє Р. Шпорлюка на тлі історії давніших галицьких дослідників (“центрально-європейських джентльменів”) та загалом на фоні опрацювань новітньої історії цієї частини світу, яку він називає “Центральною Європою”. Відтак надруковано інтерв’ю з Р. Шпорлюком, опубліковане вперше в січні 2009 р. в нью-йоркській “Новій газеті” під назвою “Давайте не будемо мислити п’ятирічними планами” (с. 18-29) – про те, “у якому становищі і плані перебуває нині Україна” протягом останнього року президентства Віктора Ющенка, у період ґлобальних змін в усьому світі. Відповідаючи на запитання українських журналістів- інтерв’юерів, Р. Шпорлюк висловлює свої реалістичні думки про сучасну Україну (як незалежну державу) та про українців (як громадян своєї країни), на тлі того, що було й може бути. Зокрема, на запитання про перспективу вступу України до Євросоюзу професор зі солідним знанням загальної ситуації в Європі відповідає: “Деякі з європейських держав справді дуже критично дивляться на події в Україні й досить уважно прислухаються, що їм кажуть московські “товаріщі”. Але з іншого боку є й такі сили, – і тут я вважаю особливим голос поляків, – які кажуть, що треба розуміти Україну в контексті тих клопотів і проблем, які вона має”.
Чемпіонат з футболу Євро -2012 – це, за словами Р. Шпорлюка, “конкретне реалістичне завдання й чудова нагода євроінтеґрації”, бо “для Європи не матиме значення, що колись, на якомусь етапі посварилися Ющенко з Тимошенко (…), зате довго пам’ятатиме, які в Україні дороги, лазнички, таксі і як їх зустрічали на летовищі. Не треба євроінтеґруватися деклараціями й промовами, а варто просто показати тисячам, а може й мільйонам туристів з усього світу, що Україна – справді європейська держава”. На запитання про найближче майбутнє України Р. Шпорлюк скромно (й мудро) відповідає, що майбутнє вгадати неможливо, треба почекати ще трохи з поміркованим оптимізмом.
Це своєрідний вступ до збірки статей Р. Шпорлюка, – які він писав від початків своєї науково -професійної кар’єри до наших днів, коли він, як директор Українознавчого дослідного інституту Гарвардського університету (Harvard Ukrainian Research Studies) вийшов уже на пенсію, – у виборі та у зворотному хронологічному порядку, тобто від 2009 до 1960 р.
На самому початку незалежності української держави, 1992 р., була опублікована його науково-публіцистична розвідка під назвою “Роздуми і рефлексії історика про сучасну Україну” (с. 30-48), у якій дослідник з ентузіазмом пише про нові незаперечні факти: Польща першою визнає суверенність України, а згодом те саме робить Росія та інші держави. Оцінюючи це з історичної точки зору, “вперше в історії, в усій історії України, Польща й Росія – дві держави, два народи, які відіграли величезну роль в її житті, – говорячи делікатно – визнали факт української державності”. Постає нова політична думка в Україні та про Україну. Автор піддає аналізові факти, що виникли незадовго до знаменної дати. Народжується єдність українського народу з усіх історичних реґіонів держави. Входить у життя “перелом в історії українсько-російських відносин”, про які писав цей же автор шість років раніше в англомовній статті у збірнику “The Empire: Nationality and the Soviet Future” (“Імперія: національна самосвідомість та радянське майбутнє”) за редакцією Роберта Конквеста (1986 р.), а її тут передруковано в україномовній версії під назвою “Україна і Росія” (с. 47-91). Тоді ще панував погляд, що Радянський Союз – це імперія, де спостерігалися своєрідні відносини між росіянами і неросійськими національностями в цій державі, що була de facto продовженням царської Російської імперії. Р. Шпорлюк аналізує “місце України в цій загальній системі”. Важливість і своєрідне місце України в СРСР “полягає в тому, що без України Радянський Союз не був би світовою великодержавою”. І тут Р. Шпорлюк, спираючись на відповідну англомовну політологічну літературу, думки якої детально реферує, доходить до висновку, цитуючи французького історика і соціолога Шарля Токвіля (1805-1859), що “ніщо [не є] більш вороже людському добробутові і волі, як великі імперії”. Р. Шпорлюк поставив тоді, 24 роки тому, питання: “Чи Польща зуміє заохотити людей до опору в СРСР і допомогти реформаторським силам намітити менш гнобительську політику?”.
Чергова стаття Р. Шпорлюка передрукована з “Сучасності” (1981 р.). Це – “Польські рефлексії”, у якій автор зреферував насамперед думки Марцина Круля, висловлені в книжці “Style politycznego myślenia. Wokół “Buntu Młodych” i “Polityki”” (Париж, 1979): “Від того часу в Польщі, – пише Р. Шпорлюк 1981 р., – сталися події, яких навіть найоптимістичніше налаштовані демократи не могли передбачити” (с. 101). Далі Р. Шпорлюк представляє тогочасному українському читачеві події з “Солідарністю” 1980 р. ще перед оголошенням “воєнного стану”, підкреслюючи тодішній польський політичний компроміс, який означає “угоду між людьми, у яких є різні, часом протилежні погляди й інтереси, але які вважають, що політичний підхід кращий, ніж насильство, терор чи ідейний екстремізм”. (с. 113)
Наступні науково-публіцистичні статті Р. Шпорлюка, написані в 1961-1979 рр. молодим істориком-професором на сторінках “Сучасності”, стосуються актуальної ситуації в Україні 60-70-х рр. у широкому європейському контексті, а особливо паралельно до того, що відбувалося в цей же час у країнах Центрально-Східної Європи, які перебували під контролем совєтсько-російської імперії. Цікаво й корисно прочитати ці думки й аналізи, що публікувалися з року на рік “on line” молодим істориком і політологом у науково-публіцистичній формі, для перевірки, наскільки влучно тоді (десятки літ тому) вдумливий обсерватор українського політичного й культурного життя формулював правдиві висновки, спираючись на відомі йому факти, і наскільки все-таки міг у деталях помилятися. На запитання інтерв’юерів 2009 р. щодо прогнозу на найближче майбутнє України Р. Шпорлюк відповів (чи пак відкрутився від відповіді): “Я не оракул – майбутнє мені не відоме, почекаймо ще років двадцять – тоді і зробимо висновки”. Почекаємо, але не кожному, певно, удасться дочекатися (думаю й про себе!). Іван Рябчій у своїй оцінці цієї книжки, озаглавленій “Україна в очікуванні деміурга”, на інтернет-сторінці litakcent.com пише, що це “не просто збірка написаних у різні роки статей Романа Шпорлюка, а масштабний етично-історичний проект”.
Збірку статей та есеїв під назвою “У пошуках майбутнього часу” цікаво прочитати, спостерігаючи за тим, що діється навколо нас у Центрально-Східній Європі: в Україні, у Польщі та в інших країнах колишнього комуністичного блоку. У статтях Р. Шпорлюка, об’єктивно й мудро формульованих, відчитуємо поміркований оптимізм та на реаліях основані думки про те, що було, що є і що могло би бути “у пошуках майбутнього часу” на хвилі потрібного, бажаного ентузіазму. Книжку я прочитав з приємністю, з користю для себе і з подивом для науково-публіцистичного таланту й розуму мого ще з молодих університетських й асистентських літ однодумця і друга.
“Наше слово” №42, 17 жовтня 2010 року{moscomment}
