Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №12, 2015-03-22
У Саду справедливих, який міститься у варшавській дільниці Муранув, 27 квітня будуть встановлені три нові таблиці «Справедливим світу». Одна з них має увічнити українця генерала-правозахисника Петра Григоренка.
У Європейський день пам’яті про Справедливих (6 березня), присвячений людям, які протиставлялися тоталітаризмові та масовим злочинам ХХ і ХХІ століття, звання Справедливих надано українцеві Петрові Григоренку, південноафриканському правозахисникові Нельсону Манделі та турецькому губернатору Анкари Гасану Мазгарі, який відмовився брати участь у геноциді турецьких вірмен у 1915–1917 рр. Прізвища Справедливих проголошено 6 березня під час ґала-концерту в Музеї історії польських євреїв у Варшаві.
– Європейський парламент прийняв постанову про відзначення такого дня 2012 року. Однак цей день встановлено з думкою про Справедливих у всьому світі. Це люди, які допомагали іншим під час убивств і геноцидів. Коли у Європейському парламенті придумували звання, певно ніхто не передбачував, що так швидко в нашій частині Європи виявиться потрібна така постава людей, – говорив Збіґнев Ґлюза, голова Фонду осередку «Карта», який є головою Комітету Саду справедливих.
Щороку з-посеред кандидатів, Комітет Саду справедливих, який діє у Варшаві при Домі зустрічей з історією, вказує на трьох лауреатів. Цього року Справедливих вибирали з-поміж 17-ти кандидатів. Таке звання надають захисникам прав людини, яких уже нема серед живих. Українця, генерал-майора Петра Григоренка, обрано Справедливим за те, що він, людина, яка була вихована в комуністичній радянській системі, вмів побачити її варварство. Особливим його вкладом був захист прав кримських татар та інших депортованих народів. Генерал у 60-ті роки звертався до кримських татар так: «Націоналізм щез, але дискримінація залишається. Ви не зробили злочинів, за які вас вигнали з Криму, проте не маєте права туди повернутися. Чому ваших людей так дискримінують? У Радянській Конституції написано, що всілякі посередні або безпосередні обмеження свободи громадян з огляду на їх расу або національну приналежність караються. Це означає, що закон по вашому боці! Однак ваші закони надалі порушуються. Чому?! Віримо, що відбувається так тому, що ви не розумієте свого ворога. Може, вірите, що маєте справу з чесними людьми. Але це не так! Те, що з вами зробили, злочин не тільки Сталіна. Його однодумці не лише живі, але й займають високі посади. Ви звертаєтеся до них з заявами-проханнями. Проте ви не повинні просити про свої права, а вимагати їх! Тож почнімо вимагати того, що вам протизаконно відібрано! Не обмежуйте своїх дій лише до писання листів. Конституція дає вам змогу до проведення маршів і демонстрацій за свої права».
За своє неґативне ставлення до влади, критику сталінізму та леґальну правозахисну діяльність генерал-майор 1964 р. був позбавлений усіх державних відзнак, нагород та пенсії. Перебував у радянських тюрмах, таборах і психіатричних лікарнях.
– Можна сказати, що, у певній мірі, своєю позицією в Радянській Росії він ініціював дисидентський рух. Саме від захисту ув’язненого Григоренка почалася діяльність російських дисидентів, – зазначив З. Ґлюза. Новопроголошені лауреати будуть увічнені у Варшаві в Саду справедливих, який знаходиться у сквері ім. ґен. Яна Юра-Ґожеховського. Там 27 квітня відбудеться посадження дерев на честь нових Справедливих та відкриття таблиць з їхніми іменами. Пригадаймо, що в Саду справедливих є вже таблиці колишнього прем’єр-міністра Польщі Тадеуша Мазовецького, польського громадського діяча єврейського походження Марка Едельмана та російської журналістки Ганни Політковської.
* * *
Петро Григоренко – народився 16 жовтня 1907 р. в Борисівці Запорізької області, помер 21 лютого 1987 р. в Нью-Йорку. Служив у Червоній армії на Далекому Сході, у 1942–1945 рр. командував дивізією. Брав участь у радянсько-німецькій війні у 1941–1945 рр. У 1945–1961 рр. був викладачем Військової академії імені Фрунзе (Москва).
Він 1938 р. домігся зустрічі з генеральним прокурором А.Я. Вишинським, на якому розповів про зловживання представників органів НКВС у Запоріжжі.
Цю інформацію йому надав брат Іван, який був заарештований за політичними звинуваченнями, але потім звільнений. Після цієї розмови низку організаторів репресій у Запоріжжі арештовано. Виступив 1961 р. з критикою сталінізму та політики Микити Хрущова. Він 1963 р. створив Спілку боротьби за відродження ленінізму, за що 1964 р. був позбавлений звання, нагород і пенсії. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. У 1964–1965 і 1969–1971 рр. зазнавав переслідувань, перебував на примусовому психіатричному лікуванні, його неодноразово арештовували, був безробітним. У травні 1976 р. став членом-засновником московської Гельсінської групи за дотримання прав людини. Взимку цього ж року під час демонстрації в обороні прав людини у Москві дякував усім, що прийшли увічнити пам’ять мільйонів невинних замучених голодом людей. Сприяв утворенню в Києві Української Гельсінської групи. Від 1977 р. проживав у США, де співпрацював з українською діаспорою. Президент РФ Борис Єльцин 1993 р. привернув йому ступінь генерала-майора. А 1997 р. президент РФ підписав указ «Про увіковічення пам’яті Григоренка П.Г.», а також указ про нагородження (посмертно) генерала орденом «За мужність» Першого ступеня. ■
