(пл) ■ ПУБЛІЦИСТИКА ■ 2011-02-20
ОУП, користуючись консультаціями Гельсінського фонду з прав людини, опрацювало рапорт про об’єктивізм польських мас-медіа стосовно польсько-українських відносин. Як свідчить документ, у засобах масової інформації – зокрема в телебаченні – останнім часом можна помітити посилення тенденції будування неґативного образу українця. Проте інституцій, відповідальних за протидіяння подібній дискримінації, немає.
Протягом 2008-2010 рр. у мас медіа над Віслою помічалося однобічне висвітлення польсько-українських відносин у контексті минулого, головним чином історії 1939-1947 рр. Варто звернути особливу увагу на факт уживання мови ненависті, яка формує ворожість і нетолерантність у польському суспільстві. В оцінці рапорту, саме це було причиною появи аґресії в деяких реґіонах, а вона проявилася в актах вандалізму. Як приклад, можна подати знищення хреста на горі Хрищатій, встановленого в пам’ять членів українського підпілля, убитих 1947 р., чи знищення минулого року у Вроцлаві меморіальної дошки жертвам акції “Вісла”. Сьогодні найбільшим джерелом комунікації є Інтернет – і саме в ньому добре простежується реакція суспільства: у цій усесвітній мережі знаходимо словесну аґресію щодо українців та низький рівень схвалення суспільством української меншини в Польщі.
Тенденційність, маніпуляція та…
Спосіб висвітлення громадськими мас медіа польсько-українських тем серйозно порушує закон про радіомовлення і телебачення. У ньому, зокрема, зазначається, що “громадське радіомовлення і телебачення реалізує громадську місію, пропонуючи всьому суспільству й окремим його частинам різнорідні програми на принципах, окреслених у законі…, тобто плюралізму, неупередженості, виваженості та незалежності”.
А що ж ці медіа пропонують насправді? “Банди УПА” – це ствердження, наприклад, уживав журналіст під час інформаційної програми “Wiadomości” 5 лютого 2010 р. в ефірі громадського телебачення “TVP1”. Але “банди УПА” повторювалися і в інших програмах – наприклад, у зв’язку з президентськими виборами в Україні минулого року підсилилася інформаційна кампанія відносно рішення Віктора Ющенка признати С. Бандері звання Героя України. І так, 30 січня 2010 р. ця ж програма “Wiadomości” транслювала матеріал, в якому журналістка ствердила, що “Ющенко… визнав банди УПА за заслужених учасників боротьби за незалежність України”. У темі з’являлося й багато фактографічних помилок: говорилося про С. Бандеру як про “провідника УПА”. Насправді ж він ніколи не керував УПА – а це загальнодоступна інформація. Як стверджено в рапорті, “метою допущення таких фактографічних помилок було звичайне закріплення стереотипів, виплеканих у комуністичний період, коли український визвольний рух засуджували за всякі можливі злочини”.
У багатьох програмах “експертом” з питань історії двох народів виступав кс. Т. Ісакович -Залеський. У цьому випадку замість наукового аналізу в інтерв’ю з ним на перший план висувалися тези, що будили емоції глядача або слухача. Можна було, зокрема, почути, що “кресов’ян убито два рази: раз – ударом сокири, потім – через забуття”, а “злочин скоїла виразка українського народу”. Деяка суперечлива інформація не викликала жодної реакції журналістів, які вели програми: і так, наприклад, в одній передачі про львівських професорів відомий ксьондз подав неправдиві дані, тобто він сказав, що польських професорів у Львові під час війни вбили українці – солдати батальйонів “Rolland” і “Nachtigal”. Тим часом, цей злочин польські історики добре дослідили – вистачило б тільки зазирнути до їхніх опрацювань. Факт, що не було жодної реакції журналіста, “свідчить не лише про брак професіоналізму з його боку, але й про те, що журналіст реалізував згори закладену тезу”, – заявляється в рапорті. У багатьох випадках можна було помітити не тільки відхід від принципу об’єктивізму та журналістської точності, але й зниження рівня діалогу на тему минулого чи застосування подвійних стандартів. Тому глядач почув про “крайніх націоналістів” тоді, коли транслювалися репортажі з протестів під дипломатичними установами України та Польщі, а і вислухав ксенофобські ствердження про “українську молодь, яка грає в м’яч на кістках замордованих поляків” чи те, що “українська меншина управляє в нашій державі більшістю”. Також можна було побачити світлину прибитих до дерева дітей збожеволілої циганки – фото мало показати жорстокість українців, хоч вони жодного відношення до цього злочину не мали.
…результат
Ворожу реакцію суспільства можна помітити не лише в Інтернеті, де під інформацією про українок у Ґданську читаємо про “українських повій”. Така ворожість відчутна реально: ось невідомі злочинці вдираються на територію греко- католицької парафії в Щецині, там атакують та ображають вірних; вандали знищують пам’ятник та підпалюють вінок на цвинтарі в Пикуличах; хтось розбив лампадки при вході до греко- католицької катедри в Перемишлі; ще хтось інший нашкрябав вульґарні слова на мурах церкви в Шпротаві чи знищив дорожню таблицю коло Білянки, написану кирилицею.
Натомість результату дій відповідних органів – немає. ОУП від початку 2008 р. до липня 2010 р. складало скарги до інститутів, відповідальних за медіа -порядок та слідкування за дотриманням прав громадян: до Національної ради радіомовлення і телебачення Польщі (пол. – Krajowa Rada Radiofonii i Telewizji), омбудсмена й уповноваженого в польському уряді з питань рівного трактування.
Результатом такої медіа- кампанії ненависті, спрямованої супроти українців, може бути те, що для глядача брехня, повторена кілька разів, стає правдою. І питання: як за цим принципом в уяві польського суспільства може функціонувати українець, якщо його багаторазово представляли як крайнього націоналіста чи вбивцю?
“Наше слово” №8, 20 лютого 2011 року {moscomment}
