Наталя Кравчук ■ ПОДІЇ ■ 2009-04-09
Заробітчани з України влаштовуються на роботу в Польщі з надією, що забезпечать матеріально себе і , маючи фінансову стабільність, почнуть допомогати своїм родичам в Україні. Так воно часто й буває, але інколи легковірність доводить до біди…
Страшна пригода зустріла Наталю Москалюк з під Івано-Франківська, яка 3 роки тому стала на “українську біржу” у Блонях на Мазовші, де кожного ранку (третя-четверта година) приїжджає на площу кількадесят українок… Під’їжджають автами поляки і пропонують: треба двох жінок до перебирання картоплі, трьох до чищення площі… І це робота на 2-3 дні, рідко на тиждень.
Коли в Наталі закінчилася туристична віза, тоді одна з польок дала їй номер телефону до господаря в сусідньому селі, який потребував дешевої робочої сили, бо в підвалі мав велику кількість моркви до чищення. І так усе невинно почалося…
Спочатку Наталя кожного дня приїжджала автобусом з Блоня до Вавжишева (біля Варшави). Маріуш Н. – 34-літній господар – виглядав на добру людину. Колись сказав, що після роботи її відвезе. І тоді запропонував, що могла б у нього жити, не платити і працювати. Одна умова – полюбити його.
{mosimage}&
“Взяв мене на співчуття, – каже Наталя, – мовляв, ніхто його не хоче, бо каліка на одну ногу” (у дитинстві через недогляд матері впав у кип’яток і не має трьох пальців). Навесні 2007 р. Наталя завагітніла. Маріуш тримає її в оборі, удень посилає в поле і до прибирання хати. Коли помітним стає її стан, за згодою його матері бере під свій “дах”, тобто на горище без води, туалету. Коли вона не працює, “господар” стає аґресивним. Б’є, копає, навіть душить… Каже, що жодних доходів вона не приносить, тільки самі втрати.
У грудні 2007 р. Наталя народжує донечку… Тоді навіть Маріуш і його мати починають до неї краще ставитися, але тільки кілька тижнів. Залякана, обезсилена, Наталя навіть не пробує шукати порятунку в сусідів, бо всі довкола – то або родина, або добрі знайомі господарів. Єдиним рятівником для неї стає мобільний телефон, у якому має послугу “вісті”, тобто безкоштовно може висилати або приймати есемеси.
Під кінець 2008 р. Наталя висилає прохання: “рятуйте!” і додає коротку інформацію про те, що терпить і страждає, потерпає від знущання, насильства і не знає, що робити. Відізвалося кілька девіантів з жартами і сексуальними пропозиціями.
– Тільки якийсь “Роберт з Пясечна – вчитель” подав номер до своєї знайомої Ірини, яка багатьом у таких справах уже допомогла. Чекала на вістку від неї… Але Маріуш зорієнтувався, що на щось чекаю, і забрав телефон, – згадує тепер Наталя.
Однак настає такий день, де в безвихідній ситуації, у темряві появляється світло, промінчик надії…
– 26 лютого ішов дощ зі снігом. Ще було видно, коли почав мене бити. Тягнув мене за волосся, обоє з матір’ю обзивали, а потім випхнув мене неодягнену на подвір’я і зачинив двері. Дитина залишилася в хаті, дуже плакала. Вдалося мені залізти через віконце в підвалі. Щоб налякати Маріуша, я сказала, що зараз тут буде поліція. Вибіг з дому, крикнувши до матері, що йде напитися… Я закрилася перед нею нагорі і стояла біля вікна… І справді, коли стемніло, то на подвір’я заїхала поліція. Я навіть не подумала, звідки вони тут взялися, тільки схопила дитину і вибігла до них.
І це був день визволення для Наталі та судний для злочинця, якого поліція зупинила для звичайного контролю між Блонями і Лешном. Почули від нього запах алкоголю. Попросили документи, а він їх залишив удома. Тому й приїхали разом з ним “за адресою”. Тут вибігає перелякана молода жінка з дитиною і кричить, просить про порятунок. Вона збирає свій одяг, навіть мобілку знаходить, і перевозять її у відділення поліції, де бідкаються, що з нею зробити, бо ж не має документів і дитина не зареєстрована. Врешті завезли її до нічліжки для бездомних у Варшаві. Звідти могла вислати “sms-ку” до Ірини, в якому розпачала над своєю та доні долею. У кожному черговому есемесі розповідає цілу свою історію, як з дня на день стала невільницею, яку били, принижували, знущалися над нею як психічно, так і фізично.
Поки що маємо розповідь тільки Наталі, яку вислухали журналісти “Газети виборчої”, української редакції Польського радіо та “Нашого слова”. Пропонують телевізійні записи для програми “Справа для репортера”, під умовою, що доведуть до конфронтації Наталі з Маріушем Н.
Марія Якубович, знайома Ірини (обидві з України), дізнавшись про пекло Наталі, повідомила фонд – Центр прав жінок, який забрав Наталю з дитиною в притулок із засекреченою адресою. Тут переважно живуть жінки, яких розшукують чоловіки – потвори злочинці.
– Тут я доходжу до себе, – каже тепер Наталя. – Не можу повірити, що добрі люди мені допомогли. Надалі Ірочка та Маруся цікавляться мною. Минув уже страшний стрес і страх. Я безпечна, маю кімнаточку, доступ до кухні і ванни та зосереджена на малій Юльці. Радість мені справила першим кроком, який тільки що поставила.
– Які в тебе роздуми над майбутнім донечки та твоїм? – питаю.
– Гадаю, що дитина буде мати до 18 року життя подвійне громадянство.
– Але виходить, що дитина не має свідоцтва про народження, – додає Марія Якубович, – бо не була зареєстрована в Цивільному управлінні. Згідно із законом, повинен це зробити або батько, або мати, або лікарня. Ніхто цього не зробив.
– Я ніби вже спокійніша, бо вийшла з того пекла, що там під Варшавою було… Але переживаю хоч би про те, що в лікарні висить борг за народження Юльці – понад 2 тисячі злотих. Думки летять теж до синочка Богдана в Україну, якому 9 років, і виховують його мої батьки. Їм тяжко, працює тільки мама і то хвора. Коли я ще працювала, то кожного місяця посилала їм допомогу. А тепер навіть не хочуть чути про мене і онуку з Польщі. Не дозволяють мені на зв’язок із сином. Я їх розумію, бо такою ситуацією справила їм великий біль і розчарування.
У середині березня ц. р. фонд вислав у відділення поліції в Блонях повідомлення про скоєння злочину.
Триває розслідування. Суддя брала на допит Наталю. Розповіла все, що пережила в домі, який мав бути для неї певним пристанищем, де надіялася, що знайде любов, сімейну приязнь і пошану. Отримала тільки найгірші нелюдські почуття. Допитують теж сусідів, а більшість з них – це родина злочинця, тому Наталя не надіється почути від них добре слово.
На щастя, зі сторони фонду за справою слідкує юристка. Випростовує складну юридичну ситуацію Наталі та її дитини. Наталя має отримати тимчасовий український паспорт і продовження статусу перебування на території Польщі (поки що на 3 місяці). Перед нею ще виклики в суд та довге очікування на справедливий вихід із цієї складної ситуації.
Емоції влягаються, бо оточена якнайкращою опікою. Мріє, що колись піде на роботу, а мала в садок і тоді усім віддячиться. Тепер добрим, жіночим словом каже: милосердний Бог зіслав мені випробовування. Але й дав шанс утекти від злих людей, подав мені руку доброзичливих людей. Не є ще так погано на цьому світі… Спасибі всім!
“Наше слово” №15, 12 квітня 2009 року {moscomment}
Наталя Москалюк з донею Юлією. Фото Наталі Кравчук
