Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ 2009-05-21
Любомира Тхір – методист навчання української мови у Вармінсько- Мазурському осередку вдосконалення вчителів та директор комплексу шкіл з українською мовою навчання в Бартошицях, розповідає про особливості своєї праці.
Професіоналізм вчителів – це суттєве поле професійної активності Л. Тхір, зрештою, як і праця над українською свідомістю батьків та дітей. Вона говорить, зокрема, про необхідність і корисність знання своєї мови. Отже, може варто задуматися над цими словами, завершуючи незабаром старий і входячи в новий навчальний рік?
У чому полягає суть праці методиста і які проблеми у зв’язку з цим доводиться Вам вирішувати?
–Любомира Тхір: Методист – це в першу чергу радник вчителя, особливо початківця. Серед головних проблем учителів, з якими працюю, є питання поділу дітей на вікові групи. Самоврядні органи часто намагаються економити кошти і там, де дітей можна би поділити, дають гроші лише на одну групу.
{mosimage}
На мою думку, вчитель у таких ситуаціях повинен бути рушійною силою, бо не можна покірно тішитися трьома годинами, коли закон у даному випадку дозволяє на більше. Двічі на рік організую також конференції, на які прибуває до 30 вчителів. Проводжу й заняття на попередньо вибрану тему. Як директор комплексу шкіл у Бартошицях я зорганізувала міжнародний обмін з партнерами з України і такою активністю хотіла зацікавити вчителів. Тому одне з занять присвячено проблемі писання заяв до різних донорських фондів, обговорено процес пошуку цікавих ідей, формулювання мети проекту тощо. Я була приємно вражена, бо тема викликала велике зацікавлення. У рамках конференцій, відкритих уроків та занять учителям передаються також знання про спосіб навчання в мішаних та нормально наповнених групах, про систему інтеґрованого навчання, вводження букв, розвиток мови тощо. Підказую, які для цього добирати допоміжні матеріали і як зробити їх самому. Я організувала також навчальні візити в Києві та Львові для консультантів нашого осередку вдосконалення вчителів. У них зразу зламалися неґативні стереотипи і я переконана, що, працюючи з учителями, вони тепер передають набагато позитивніші інформації про Україну.
Як ця доволі широка палітра дій виглядає в зіставленні з коштами, які держава виділяє на методичну підтримку процесу навчання української мови?
– У методиста немає, наприклад, грошей на закупівлю матеріалів в Україні, чи на візити в окремих школах. Якщо вчитель запрошує мене на відкритий урок, то директор у його школі повинен забезпечити кошти, пов’язані з таким візитом. Без запрошення не їжджу, бо моя функція не є контрольною, а допоміжною. На практиці є так, що директори радше не хочуть витрачати грошей, тому такі візити часто здійснюю за свій рахунок. Наше функціонування спирається й на принципі взаємодопомоги – під час зустрічей кожен підготовляє доповідь на якусь тему, спільно запрошуємо викладачів з України чи Польщі, а якщо треба, то скидаємося на їх приїзд. Викладачі діляться своїми знаннями безкоштовно і трапляється, що відвідують нас принагідно, будучи учасниками якихось проектів.
Крім напевно безцінних фахових людських засобів можна, мабуть, таке навчання підсилити й українським дидактичним виробництвом або можливостями, які дає сучасна техніка, зокрема інтернет?
– В Україні є щораз більше візуальних дидактичних матеріалів, які підходять для навчання української мови в Польщі – це, наприклад, карти для вивчення граматичної категорії часу, пір року, назв тварин тощо. Щодо підручників і книжок, то вчитель мусить уміти вибирати відповідні тексти або граматичні вправи і пристосовувати їх до наших умов, де вчимо дітей практично від нуля. На жаль, діти слабо знають українську мову і пункт навчання чи українська школа – це нерідко перші місця, де її чують. Звичайно, до процесу навчання варто запрягати сучасну техніку і цьому питанню я присвятила одне з занять, на якому обговорено творення мультимедійних презентацій про літературу, історію та географію України. Напевно привабливою є така форма праці, коли діти на уроці самі шукають інформацій про Лесю Українку, а потім підготовляють презентації з текстами та фотографіями. Однак, тут завжди є питання доступу в школах до комп’ютерів та інтернету, а з розмов з нашими вчителями знаю, що нерідко бувають з цим проблеми. З іншого боку, мені жаль, що дещо забуваємо про традиційну книжку, бо коли кажу прочитати “Кобзаря”, то бачу по учнях, що вони не йдуть до бібліотеки, а зразу вмикають інтернет.
Ви згадували, що вчителі особливо цікавляться організуванням дитячих та молодіжних обмінів з Україною. Що дають такі проекти учневі, звичайно, крім радісних вражень від далекої екскурсії та відпочинку від школи?
– Бачу, що діти розуміють українську мову, але майже не спілкуються нею. Щойно поїздка в Україну (хоча б на тиждень) допомагає подолати мовний бар’єр. Діти створюють собі якусь уявну картину України, але щойно тоді, коли в Києві або Львові покажемо їм щось вартісне, то прокидається в них гордість зі свого українства. Важливим є і те, що в рамках таких дофінансовуваних поїздок щось цінне можуть пережити й діти менше забезпечених фінансово батьків. За допомогою обмінів можемо також реалізувати ідею українсько польської інтеґрації, беручи в даній школі учнів, які вивчають українську мову, і тих з поза цієї групи.
Реґіон, у якому працюєте, характеризується найбільшою кількістю українців у Польщі. Яке це має віддзеркалення в підході громади до проблеми навчання своєї мови?
– Маємо місця, де діти радо приходять на уроки, а батьки розуміють, що це пов’язане з продовженням нашого українського буття. Маємо і такі, де лише вчитель журиться, чи будуть діти і чи буде з ким працювати. На кондицію даного пункту навчання завжди великий вплив має вчитель, який вміє цікаво подати урок та інтеґрувати групу. Нерідко буває так, що батьки майже силоміць привозять дитину, а вона і так не хоче вчитися. Часом батьки не дбають про присутність дитини на уроці, а іншим разом на перешкоді стають приватні уроки – як танець, карате тощо. Батьки вважають їх пріо ритетними, бо заплатили гроші. Тут треба переконувати, що знання української мови нам необхідне і корисне водночас. Сама своїх учнів заохочую, щоб продовжували навчання в ліцеї в Ґурові-Ілавецькому, де оцінка з української мови в атестаті дасть їм додаткові бали у випадку деяких вищих навчальних закладів. Такими арґументами і прикладами можна впливати й на менш свідомих батьків. У процесі навчання важливою є не конкуренція, а співробітництво з Об’єднанням українців у Польщі. Для мене як заступника голови Ольштинського відділу ОУП організація, церква і школа – це одне, тут разом працюємо задля нашої української ідентичності. Підхід до вивчення мови в нашій громаді буває різний і не можна тут узагальнювати. Повторю, що важливу роль виконує вчитель – це він може використовувати різні методи для активізації навчання і зробити урок привабливим. Там, де дитина мусить переписувати з книжки в зошит нудні схеми, успіху радше не буде. Уже п`ятий рік наша бартошицька школа спільно з Вармінсько Мазурським методичним осередком організує конкурс художнього читання української поезії в перекладі на польську мову. Від учителів знаю, що з огляду на ряд обов`язків і занять важко знайти дитину, яка схоче додатково вивчити поезію. Хоч конкурс проводиться на високому рівні і здобув уже популярність, то видно тут чергові проблеми, з якими мусимо боротися.
Відзначаєте, що багато залежить від учителя, тому скажіть, хто нині береться за цю нелегку справу?
– Здебільшого ідейники, ті, хто готовий важко працювати. Це люди з покликанням, випускники україністик, або такі, які здобули додаткові кваліфікації для навчання української мови. Менше активні бувають радше ті, хто виконує цю професію випадково, часто на заступництві. Багато наших вчителів не лише навчають мови, але також включаються з дітьми у різні місцеві світські та релігійні заходи. Тут треба згадати, що важливу роль виконують й наші сестри-катехитки, які досконало радять собі з навчанням української мови. Помітний у воєвідстві процес омолоджування кадрів, бо багато вчителів відходять уже на пенсію. Нині наш учитель повинен мати кілька кваліфікацій, бо гроші, які може отримати за навчання лише української мови, невеликі. Хвилює мене факт, що багато наших молодих вчителів, на жаль, спілкуються між собою польською мовою.
–Дякую за розмову.
“Наше слово” №21, 24 травня 2009 року {moscomment}
