Блоґ Ярослава Присташа ■ 2013-03-07

Як подає щоденник «Rzeczpospolita», минулого року до Польщі в пошуках праці прибуло 264 тис. імміґратів зі Сходу, головним чином українців. Це на 80 тис. більше, ніж 2011 року.
Польща розуміє, що державі все більше потрібні працівники з близьких у культурному плані країн і що слід їх якимсь чином затримати в Польщі. Проте уряд мало займається не тільки «заробітчанами», але й своїми громадянами, щоб залишилися в Польщі. Усе частіше польський ринок праці для українського працівника стає тимчасовим – для того, щоб подати далі на Захід.
Коли у Варшаві їжджу міським транспортом і ходжу по вулицях, дуже часто чую українську мову. Вона вписалася у великоміський краєвид, нікого це не дивує. Так само громадяни України вже не бояться говорити між собою чи телефоном українською мовою. А нещодавно на вулицях міста я помітив україномовну рекламу, скеровану саме до цього континґенту клієнтів! Це означає, що український споживач у Польщі стає важливим чинником на ринку (в цьому випадку телекомунікаційному – проте не лише в цій сфері економіки).
А як же ми, польські українці? Для тих, хто тільки висуває носа за поріг свого дому і зразу переходить на польську мову, щоб влитися в безпечну анонімність, – це приклад, що можна нормально виходити й говорити українською мовою. І нічого за це не буде. Крім цього, тепер українець став цінним працівником, який збагачує польську економіку й працює на наші майбутні пенсії. Його починають шанувати.

Поділитися: