Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ №3, 2013-01-20
Уже декілька років у Польщі помітно зменшується кількість учнів у пунктах навчання української мови й у шкільних комплексах з українською мовою також. Складніше знайти вчителів цього предмета, трапляються випадки, що української мови вчать… поляки за національністю, рятуючи таким чином один чи другий пункт (подяка їм за це). Парадоксально: у терені не бракує вчителів зі знанням української мови. Однак старші відходять на пенсію, а багатьом молодшим не хочеться їздити від школи до школи. Вони здебільшого не бажають теж чути про те, що вчитель української мови на чужині – це не лише професія, а й покликання, тобто громадська позиція. На щастя, не всі так міркують.
Саме такими, з покликання, були педагоги, які вчили півстоліття тому, а деякі з них і в нинішній час. Вони займалися й організуванням пунктів навчання, і з батьками розмовляли, переконуючи їх у доцільності посилання дітей на уроки рідної мови, і в УСКТ, і ще в початках ОУП громадським чином активно діяли, знаходячи час на все. Однак нині – інші часи. Учитель української мови виконує свою працю згідно з графіком – і ні хвилини більше. Звичайно, трапляються винятки… А української мови не те що на вулиці, але в українській хаті, церкві, на українських заходах щораз менше й менше…
Такі й подібні «картини» сьогоднішнього українського шкільництва представляли учасники І Міжнародної науково-методичної конференції для вчителів української мови і вчителів шкіл з українською мовою навчання на Вармії та Мазурах, організованої в Ґурові-Ілавецькому. Арґументом для такого представлення висвітлення згаданої української освітянської дійсності міг би бути й факт, що на понад сто вчителів української мови та педагогів з українських шкільних комплексів у згаданому реґіоні конференцією зацікавилася ледь половина бакалаврів, за умови, що всі були належним чином повідомлені, або запрошені.
Перша і, треба сказати, вдала спроба організування такого роду фахового заходу, спрямованого на допомогу вчителям, викликала солідне зацікавлення присутніх, які високо її оцінили. Поєднання світу науки на чолі з провідними українськими науковцями з Польщі, України, а навіть з Німеччини, які взяли участь у конференції.
– Ідея організування такої конференції не нова, – говорить генеральний консул України у Ґданську проф. Мирон Янків, один з головних її ініціаторів. – Щорічні конференції відбуваються в Україні, а отже є великий досвід. Я брав багато разів участь у таких конференціях як урядовець, що працював в органах української влади. У Польщі є добрий приклад організування подібних заходів. Це конференції, що їх проводили Ірина Дрозд чи Марко Сирник. Але необхідно було змінити формат, із суто вчительської зробити науково-методичну конференцію, щоб учитель не весь час слухав методику викладання, брав читанку чи інші методичні посібники, а міг прилучитися до наукових, до аналітичних досліджень, почув живу українську мову – наукову, науково-дослідницьку, міг ознайомитися з багатьма новими методичними підходами. Нині традиційний підручник, книжка, хоч і використовується, але у світі щораз більше вживаються електронні інструменти для навчання. Особливу увагу я приділяю пунктам навчання української мови, у яких, на жаль, є тенденція до зменшення кількості учнів, хоч трапляються і такі, у яких учнів прибуває.
Консул бачить вихід у покращенні рівня навчання української мови в пунктах. Саме такі конференції, на його думку, дадуть можливість учителям, які працюють у віддалених, периферійних пунктах навчання, прилучитися до новітніх підходів, до новітньої методики, ознайомитися з сучасною літературою, з новими підходами до способів навчання.
Великим кроком уперед назвав організування першої конференції вчитель української мови з пункту навчання в Ґурові-Ілавецькому Богдан Тхір.
– Науковці підтримали нас своїми знаннями, а консул – ще й літературою, – каже вчитель. – Ми, з одного боку, почули, що нового діється у літературі, в мистецтві, в журналістиці, у педагогіці, а з іншого – як попередні покоління вигнаних з прабатьківських земель українців оберігали українську мову, плекали її. І то в набагато складніших умовах, ніж нині, коли практично все залежить від нас самих. Ми почерпнули багато з практичних порад: як методично переказувати знання мови дітям, власним прикладом, щиро, заохочуючи їх до цього. Фальш, хоча б те, що вчитель у класі говорить до них українською мовою, а на коридорі чи на вулиці вже польською, вони «виловлять» дуже швидко і чинитимуть подібно. Є в дітей такий проміжок шкільного життя, коли учень бере приклад з учителя, бере його за взірець тим сильніше, чим більший авторитет цей вчитель собі виробив. Авторитет – це знання і послідовність… Коли дитина горнеться до мене, хоче чогось від мене навчитися, то я їй повинен вміло показати сучасні способи навчання, сучасну літературу, Інтернет, мультимедіа… І все це ми пробуємо робити.
– З наймолодшими учнями можна робити все, – продовжує Петро Табака, вчитель української мови в Доброму Місті і Свйонтках. – Вони – спраглі знань, цікаві світу… Нам би хотілося одержати такі інструменти, які допоможуть нам на чужині якнайкраще навчити їх української мови, тим більше, що українські діти щораз частіше приходять на навчання без будь-яких знань рідної мови. Інше питання – це гімназисти, щодо яких треба докласти якнайбільше зусиль, щоб їх переконати до самого навчання української мови. Отже, знань і методики навчання, і ще раз методики треба нам. Сподіваюся, що під час наступних конференцій (а я не уявляю собі, що вони не продовжуватимуться) буде практичних методичних знань щораз більше й більше…
Методичний блок першої конференції здійснив очікування вчителів. Зі знанням справи й цікаво виступали досвідчені методики. Д-р Марта Коваль із Ґданського університету на багатьох прикладах показала вчителям, як працювати з дитячими журналами і які обирати для уроків. Зокрема, на уроки української мови рекомендовано нашеслівський «Світанок». Для д-р Ярослави Конєвої з Вармінсько-Мазурського університету нема таємниць, коли йдеться про український фольклор. Анна Хранюк з Познанського університету ім. А. Міцкевича презентувала, як вчити патріотизму, любові до вітчизни, рідної мови… співаючи. Народний артист України Богдан Козак показав, що можна зробити, наприклад, з поетичним словом Т. Шевченка, розповідав про українських патріотів з літературно-театрального П’ємонту…
Вчителі чекатимуть подібних професійних практичних методичних порад і від учасників наступних конференцій, сподіваються ще ознайомлення з методами праці на уроках української мови з допомогою найсучасніших електронних інструментів, якими так цікавляться діти.
Ніщо не стоїть на перешкоді, щоб за рік в Ґурові-Ілавецькому зустрілися всі українські вчителі з Польщі. Уже на цьогорічному заході виникла ідея, щоб при цій нагоді ширше відкрити українським випускникам з Польщі двері до вищих навчальних закладів в Україні. Це декларували під час конференції представники Львівського національного університету ім. І. Франка та Національного університету «Львівська політехніка». Усі, хто був учасником вчительських сходин в ґурово-ілавецькій школі, усвідомлюють, що лише згуртуванням усіх сил можна зберегти українське слово в повсякденному вжитку. Вчителів не можна залишити з цим завданням самих. Навчання рідної мови повинно починатися в материнській хаті і продовжуватися в школі. А це завдання також для ОУП-івського активу, для священиків, монахинь і монахів, усієї громади, яка повинна демонструвати повагу до рідної мови у своєму середовищі – на концертах, зборах, у храмах, а насамперед удома. ■
