(гс/пл) ■ ПОДІЇ ■ №39, 2012-09-23
У вересні традиційно актуальними стають питання освіти, в тому числі вивчення української мови. Хоч наша ситуація в Польщі, порівнюючи з іншими країнами, є досить непоганою, проте не бракує спільних для всього закордонного українства проблем, таких, зокрема, як незадовільна правова база чи нестача коштів. Другим спільним фактором є самовідданість тих, кому на такому навчанні залежить. А всім без винятку допомогло б більше зацікавлення з боку України цією справою.
В українській освіті в Польщі проблем не бракує, і то в різних реґіонах, проте найгарячіші дискусії викликає справа вивчення української мови у Варшаві. Нагадаймо, що тут, з огляду на нові правові вреґулювання, столична влада вирішила розділити дітей представників нацменшини та громадян України, які досі вчилися разом. Протести, переговори, сеймові ініціативи – все це мало на меті повернення до попереднього стану. Справа досі не знайшла остаточного вирішення, проте певні позитивні кроки таки відбулися. Зараз, хоч неформально, діти надалі навчаються разом. Вони перейшли також до нової школи, де зустрілися зі значно більшою відкритістю, ніж це було досі.
Справою навчання у Варшаві нарешті (бо, як відзначали батьки, раніше не було цього видно) поцікавилося посольство України в Польщі. На його офіційному сайті ще під час канікул з’явилося оголошення з заохоченням записувати на навчання не лише представників нацменшини, а й дітей громадян України. Вивчення української мови стало однією з тем, які обговорювали посол Маркіян Мальський та віце-міністр освіти Мирослав Селятицький. Неформальна участь у заняттях дітей громадян України означає, що остаточної розв’язки й досі не знайдено. Кроки посольства тим більше важливі, оскільки, згідно з освітнім законодавством, саме воно або неурядова організація повинні звертатися до місцевого самоуправління з проханням сприяти навчанню рідної мови та культури учнями з України.
Інший шлях до розв’язання згаданої вище проблеми – це внесення поправки до теперішнього освітнього закону, в якій прямо буде сказано, що представники нацменшини та іноземці мають право навчатися разом. Проект поправок до закону, ініційований головою комісії нацменшин Мироном Сичем, вже є у Сеймі, проте він і досі не прийнятий з огляду на критичну оцінку експертів та опір частини депутатів.
А як пов’язані з українською освітою справи виглядають в інших країнах? Віктор Райчинець, голова Української ініціативи в Чеській Республіці відзначає, що у Празі зараз діє приватний філіал Київського інституту ім. Драгоманова. Крім того, у місті діє також платна суботня українська школа для дітей шкільного віку. Чеське законодавство не реґулює такого роду питання, проте в конституції право на користування та розвиток своєї мови іншими національностями є захищене. Відповідні програми має також Міністерство освіти, куди можна звертатися за фінансовою підтримкою, але не ґарантовано її отримати, бо кошти виділяються на основі проектів, а вони можуть, але не мусять бути затверджені. «З боку України підтримка мінімальна. Можемо звертатися з проханням про конкретні кошти в рамках державної програми підтримки закордонного українства, проте, як відомо, їх виділяється дуже мало і нечасто», – говорить Р. Райчинець.
У свою чергу голова Федерації українців Вірменії Романія Явір одну з найважливіших проблем у плані навчання вбачає в розпорошенні місцевих українців по всій крайні. У столиці країни Єревані справи не виглядають краще: «Тут зібрати учнів, навіть у недільну школу, досить важко: то родина не привозить, то самі не хочуть, мовляв, «а вона мені не потрібна», – говорить Р. Явір. І потім додає: «У Вірменії так званого державного механізму підтримки навчання національних мов не існує. Хочеш свою мову вчити – згідно, наприклад, з положеннями Хартії про меншинні та міноритарні мови, – то вчи собі, на здоров‘я, але за свої власні гроші». Тому місцева українська недільна школа організовується зусиллями самої громади, і як відзначає Р. Явір, вчителька яка в ній працює, навчає безкоштовно уже протягом 15-ти років. Відкрити український клас чи ввести українську мову як іноземну в місцевих школах ніхто не забороняє. Як особисто перевірила, виходячи з такими ініціативами, Р. Явір, їхні директори ставлять всього кілька «дрібних» вимог: «Самі привезіть вчителів з України, дайте їм зарплати і забезпечте всі інші кошти на навчання».
Про ситуацію в Іспанії розповів нам Юрій Чопик – голова Асоціації «Українська громада Іспанії за права, честь і гідність українців». Тут існує своя специфіка: держава складається з 17 автономій, які живуть за своїми законами, проте офіційного визнання нацменшин ніде немає. Тому ні українська, ні інші мови не мають особливих прав, а держава, крім підручників для навчання, практично не надає іншої допомоги в їх вивченні. Громадяни України мають право навчатися в іспанських школах, однак рідну мову можуть вивчати лише в системі суботніх шкіл. Місцева громада довго клопоталася, щоб такі школи включено до мережі Міжнародної української школи (МУШ). Її учасники працюють за програмами Міністерства освіти і науки України, випускники отримують державний атестат зрілості і можуть без перешкод вступати до вищих навчальних закладів в Україні. Однак, як відзначає Ю. Чопик, допомога України в рамках МУШ на практиці звелася до видачі свідоцтв про освіту українського зразка. І, певно, тому, з усіх українських суботніх шкіл, які функціонують в Іспанії, лише та, що в Барселоні, входить до програми МУШ: «Суботні школи належать до наших громад, але, звісно, функціонують за кошти батьків. Тому, багатьох з тих, хто займається освітянською темою, це бентежить», – підсумовує Ю. Чопик.
… через Більськ-Підляський
Повертаючись до Польщі, слід відзначити, що у Більську-Підляському українці ще рік тому боролися за утворення у двох місцевих громадських школах класів з додатковим навчанням української мови. Однак управління міста не бачило підстав, щоб їх організувати. Українці арґументували потребу відкрити додаткові відділи фактом, що учні з різних класів були змушені чекати на урок мови і мали в той час «віконце» між заняттями. Крім цього, навчання відбувалося у вечірні години, що мало вплив на відвідуваність занять та ефективність праці. Підляський куратор з питань освіти заявляв, що спротив і бездіяльність у цій справі бурґомістра – незаконні. Справа виносилася теж на засідання сеймової Комісії національних і етнічних меншин. Врешті-решт, завдяки активності Союзу українців Підляшшя, вдалося успішно завершити справу, і ще попереднього навчального року відкрито три нові відділи, а у новому – чергові три. У всіх тих українських класах учні три рази на тиждень вивчають українську мову.
– Сталося так, як ми цього хотіли. Тепер маємо класи, у яких відбувається вивчення української мови і головне – вони охоплюють дітей з початкової школи та гімназії, – говорить Марія Рижик, депутат Міської ради міста Більськ-Піддляський. Ця формула функціонує досить ефективно, тому місцеву українську громаду наразі влаштовує такий вихід з ситуації. – Тому поки що не ініційовано створення окремої української школи. В якому напрямку підемо в майбутньому – ще не знаємо, бо не відомо тепер чи краще мати окремі українські класи в польській школі, чи організовувати окрему українську школу. Проте наступним нашим кроком напевно буде створення чергових трьох відділів з українською мовою навчання, – заявляє М. Рижик.
…та Мокре
Вже на початку 2012 р. було відомо, що ґміна Загір’я виступить з наміром ліквідувати початкову школу в Мокрому. Проте ця школа має ключове значення (крім гуртка ОУП, ансамблю «Ослав’яни», світлиці та церкви) для функціонування української меншини в Мокрому. Виявляється, там українську мову вивчають діти не лише з українських чи мішаних сімей, але й польських. Щоб школа не занепала, українська громада вирішила взяти організацію її функціонування на себе. Від нового навчального року нею управляє місцеве Товариство «Балатгора». Очевидно, школа фінансується з субвенції Міністерства національної освіти Польщі (МНО), але ґміна вже не виділяє на неї жодних коштів, хоч ще півроку тому між нею та українською меншиною була інша домовленість.
– Ґміна обіцяла нам доплатити до кожної дитини середню суму коштів утримання учня в інших школах ґміни, але тепер від цього відмовилася. На сьогодні ми не отримали ні одної злотівки, – говорить Марія Білас, голова Сяніцького відділу ОУП.
Обіцяних раніше бурґомістром доплат до фінансування для негромадської школи в Мокрому немає, у той час, як ґміна доплачує іншим місцевим громадським школам. Крім того, ґміна не провела й ремонту шкільного будинку. Виправдовується вона тим, що не має формули, за якою могла б надати допомогу.
Звичайно, найважливішим є те, що українцям вдалося вибороти безкоштовне орендування шкільного будинку. Проте коли йдеться про інші витрати, то товариство, яке тепер керує школою, може розраховувати виключно на гроші від МНО. Їх, звичайно, ґміна мусить передавати товариству, проте це забезпечує утримання одного учня у школі лише на 60%. Наразі з цих грошей оплачуються вчительські кадри, однак не відомо, як довго вчителі погодяться працювати за такі мізерні гроші, адже тепер у Мокрому мають набагато менші зарплати, порівнюючи з вчителями з інших місцевих шкіл.
– Оскільки відомо, що не варто розраховувати на ґміну, то не знаю, як довго ми витримаємо без підтримки ззовні. Якщо з цим не справимося – діти підуть з нашого середовища. А це потягне за собою небезпеку того, що через кільканадцять років у Мокрому не можна буде почути українську мову серед молоді. Це все тримається завдяки школі, – резюмує М. Білас.
При школі існує ще нульовий клас, за який поки що відповідає ґміна. Можливо, від січня при школі відкриється ще й дитячий садочок, проте це також залежатиме від фінансування місцевої влади.
Присяга учнів у початковій школі в Більську-Підляському. Початок 2011/12 шкільного року. Фото Івони Весоловської
