Марта Коваль ■ ПОДІЇ ■ №46, 2012-11-11
Дні національних меншин «Ґданські біографії», організовані в Ґданську 18–21 жовтня, були дев’ятими за рахунком, тому їх можна вважати вже традиційними. Тут же, поряд з білоруською, литовською, татарською, німецькою та єврейською програмами, представлялася й українська програма. Цього року вона стала водночас і традиційною, і новаторською – її метою було не тільки показати колорит української культури, а й мовою образів та музики розповісти про одну з великих трагедій українства минулого століття – Акцію «Вісла».
Приємно, що цьогорічні «Біографії» розпочалися саме українською програмою. Перший день фестивалю був історично-пісенно-малярським, мав символічну назву «Ностальгія за втраченим раєм». Відкрив його перегляд фільму імпресії «Бескидські ікони» (1984 р.) Андрія Чарнецького і Богдана Батруха. Ретроспективна візуально-пісенна оповідь повернула глядачів до подій 1947 р. на польсько-українському прикордонні, а саме – примусового виселення українців з батьківських земель. Фільм не є історичним, у ньому немає дат, прізвищ чи посилань на документи. Натомість є безмежний біль, що промовляє зі знищених ікон, спустошених церков і покинутих домівок. Постать Ісуса на іконі, яка під руками художника Андрія Ментуха поступово очищається від бруду й нальоту, стає символом очищення від мовчання й забуття. Ґданський художник А. Ментух був одним з учасників вечора: відомий у мистецьких колах в Україні й у Польщі митець показував і розповідав про свої художні праці, в центрі яких незмінно стоїть людина, її почуття і настрій. За свою творчу діяльність та внесок у розвиток української культури художник отримав нагороду мера міста Ґданська.
Під час врочистості явожнянські медалі надано Стефанії Климко-Михалик та Володимирові Сташку. Від їхнього імені відібрали їх члени сім’ї.
Пам’ять українців про їхню духовну батьківщину живе не тільки в іконах, а й у піснях. На вечорі в українській домівці відбулася презентація диску «Ностальгія» з піснями чоловічого хору «Журавлі», який цього року відзначав 40-річчя своєї діяльності. В репертуарі хору – церковний спів, українські народні та авторські пісні. Хор добре знають не лише в Польщі, зокрема в Ґданську, а й за кордоном, куди він часто їздить на ґастролі.
Презентація пісенного доробку «Журавлів» була тільки однією з музичних частин «Біографій». У приміщенні будинку культури «Stacja Orunia» 20 жовтня (субота) виступила на сцені українська фольк-рокова формація «Український фольк». Гурт, який постав у Львові 1990 р., від 1991-го працює в Польщі. Він має солідний досвід концертної діяльності не лише на місцевих сценах, а й в Україні, Чехії, Німеччині, Австрії та Росії. Фольк-роковий музичний мікс, що є візитною карткою групи, широкий за тематикою і, як засвідчила реакція публіки, є цікавим та яскравим.
Заключний концерт Днів національних меншин відбувся 21 жовтня – традиційно на сцені театру «Wybrzeże». Пісенний гурт з незвичною назвою «Доброто», який представляв українську частину програми, добре знаний у Ґданську. Фактично, правильніше було б визначати його як музичний проект, оскільки до гурту входять групи «Кадарка» з Ґданська і «Тиґель фольк-банда» з Елка. Пісенний репертуар «Доброта» дуже різноманітний – це й український «білий» спів, і балканська музика, і пісні народів Близького Сходу. Очевидно, саме такий репертуар дозволяє найкраще і найповніше виявити вокальні можливості членів колективу. Через обмежений час «Доброто» презентував лише незначну частину зі свого репертуару, яка, проте, засвідчила вміння артистів вибрати з музичного різноманіття щось своє, те, що найбільше відповідає духові і творчому кредо групи: через мелодію, ритм надихати й передавати емоції і традиції. На ґданському концерті звучали українські обрядові, реґіональні (лемківські та степові) й авторські пісні, а також одна македонська. І, що загалом характерно для репертуару «Доброта», більшість цих творів – маловідомі навіть тим, хто цікавиться українською пісенною культурою, а це означає, що за процесом складання репертуару гурту стоїть велика пошукова робота. Що би не співав гурт «Доброто», у цих піснях бринить безмежна туга за особливим духом природності й простоти, який поволі втрачається у швидкому ритмі життя сучасного міста.
Недільний концерт завершився «смачною частиною» – куштуванням національних страв. І українські вареники, як завжди, були неперевершеними. ■
