Мирослава Олійник ■ ГРОМАДА ■ №28, 2016-07-10
Марія Яременко – вчителька міжшкільного пункту навчання української мови, тобто Української суботньої школи у Варшаві.
Як з’явилася така школа у столиці Польщі – теж своєрідна історія, до якої «причетні» не одні ентузіасти. Ідея створення української школи у Варшаві визрівала роками. Цим «хворіли» новостворені громадські організації, Посольство України та Об’єднання українців у Польщі. Та найбільше «хворіли» цією ідеєю батьки, які прагнули, щоб їхні діти вивчали мову, культуру та історію України. Українським послом у Польщі на той час був Олександр Моцик. А Андрій Дещиця (був радником-посланником Посольства України у Польщі) звернувся до Людмили Бублик (теж радника посольства – ред.) з такими словами: «Тут українці так хочуть своєї школи – мусите їм у тому помогти. Я знаю, що ви це зробите». Об’єднання спільних сил зрушило справу з місця. Йоланта Ліпшиц з Бюро освіти Управління міста Варшави допомогла: зробила всі офіційні процедури, знайшла приміщення для школи і ще багато добрих справ.
З перших лав педагогів Української суботньої школи й аж до сьогодні пройшла М. Яременко – справжній віртуоз педагогічної майстерності, вихователь людської особистості, психолог дитячих душ…
Вона родом з Вінницької області. Вперше до Польщі приїхала ще наприкінці 1998 р., коли обставини в Україні змушували «кудись» їхати… Не знаючи мови, не знаючи людей, було дуже важко, як всім заробітчанам. Приходилося, як зізнається, і наплакатися. Заробивши «копійки», вдома прийшлося віддати борги і, значить, знову в дорогу… Працювала на різних роботах. Всі її митарства відбувалися під час літніх канікул, тому треба було повертатися додому, де пані Марія навчала діток у школі. Та… знайомство з теперішнім чоловіком, доля, мабуть, запланувала заздалегідь. І вона залишилася у Варшаві…
Закінчені два факультети вищої освіти, педагогічний стаж 22 роки, шана і повага від людей – усе це залишилося в неї за «стіною», в Україні. Дуже переживала, що змушена виконувати різні роботи, не маючи можливості використати свої фахові здобутки. Але допоміг їй чоловік. Сказав: «Треба вивчити польську мову», і послав Марію на навчання у Варшавський університет. Отримавши сертифікат, вона мала надію, що ситуація зміниться…
Надія реалізувалася, коли вона зайшла у Посольство України шукати працю. Звичайно, праці не було, але… Саме в той час ішла остаточна підготовка до відкриття Української суботньої школи у Варшаві, і через деякий час їй телефонувала Л. Бублик. Вже у вересні 2007 р., при школі № 158, розпочався навчальний рік, і Марія прийняла своїх перших учнів…
– Приємно, коли відчуваєш, що діти і їхні батьки зацікавлені у вивченні української мови, адже, як сказав голо-ва Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний: «Освіта – це найголовніший елемент збереження своєї ідентичності. У сьогоднішньому динамічному світі важливо не забувати про своє походження», – заявляє Марія.
В суботній школі в основному – діти української національної меншини у Польщі, які хочуть знати мову предків, але є діти й з України – приблизно чверть всіх учнів.
– Цього року в мене вже був дев’ятий випуск школярів, – каже вчителька.
Коли відкривали школу, навчання мало базуватися на основі початкової школи віком від 6-ти до 12-ти років. Та коли в церкві на вулиці Медовій оголосили про набір дітей до української школи, то записалися діти від 2-х до 16-ти, а пан Андрій Шептицький записав свого сина, якому було всього кілька тижнів…
– На початку навчалося 67 дітей, тепер – понад 130. Маємо класи від нульового до 6-го, у гімназії № 45 – три класи, і вже 2-й клас ліцею. Зараз ми навчаємося у варшавській школі № 221, і ми тут відчуваємо себе, як вдома – вчителі та директорка Беата Урбанек-Живіца добре ставляться до нас – поважають нашу присутність і нашу думку.
Українську шкільну братію навчають четверо вчителів – Анна Романик, Тетяна Оуергі, Олександр Пустовий і я. Працюють ще дві сестри-катехитки. Крім основних занять, у школі є й додаткові: театральний гурток, бойовий гопак, пласт і волейбол. Є у нас ще дошкільна група, з якою ми займаємося у приміщеннях греко-католицької церкви. Між Службами Божими – дітки від 2-х до 6-ти рочків, у процесі забави, вчаться рідної мови. Що цікаво, створено групи підготовки до вивчення української мови і при православній церкві.
А зараз усі роз’їхалися на заслужені вакації. Сонця їм і радості щирою бажаю. ■
