Катерина Прищепа ■ УКРАЇНА ■ 2009-02-03
У 2009 рік Україна увійшла з однією з найгірших у світі податкових систем. У щорічній доповіді Світового банку Doing Business (ведення бізнесу) податкову систему України фахівці розмістили на 180 місці із 181 досліджуваної країни. Причина такої низької оцінки української податкової системи – кількість часу, яку підприємства витрачають на те, щоб вести податкову звітність та правильно сплачувати податки.
Сьогодні в Україні діє близько 100 різноманітних податків і зборів для підприємств. Окрім того, значна кількість підприємств перебуває в стані майже безперервних податкових перевірок.
За даними дослідження Міжнародної фінансової корпорації – однієї з організацій, яка працює в системі Світового банку – українське під приємство щороку витрачає на сплату податків не менше 800 годин. Наприклад, згідно із законом про податок на додану вартість (ПДВ), кожного разу, коли підприємство має підстави просити про відшкодування цього податку, податкова інспекція повинна провести перевірку цього підприємства. Податкову звітність по ПДВ підприємства подають щомісяця. Відповідно, є підприємства, які щомісяця перевіряє податкова, бо вони постійно мають підстави для того, щоб просити відшкодування ПДВ.
Службовці Державної податкової адміністрації при цьому скаржаться, що через таку норму закону вони фактично позбавлені можливості якісно виконувати свою роботу. Проводячи нескінченні перевірки одних і тих самих підприємств, які претендують на відшкодування ПДВ, вони не мають часу для перевірки решти. Унаслідок цього, в Україні є значна кількість підприємств, яких не перевіряють узагалі, хоча за законом така перевірка має проводитися раз на два роки.
Податківці, як підпорядкована Міністерству фінансів служба, перебувають часто у вразливій позиції. На Державну податкову адміністрацію покладають завдання забезпечити надходження в державний бюджет певної суми коштів щомісяця. І така ситуація давно вже призводить до курйозів. Дуже часто податківці вимушені різними способами – проханнями або погрозами – переконувати підприємців заплатити до держбюджету більше ніж повинні. У податковому жарґоні така практика називається “авансовими платежами”. Простіше кажучи, підприємства, фінансовий стан яких більш -менш задовільний, переказують на рахунок у Державній скарбниці додаткові суми. Коли їхні справи йдуть не так добре, ті суми зараховуються як сплата податків за поточний період, а податківці йдуть до іншого підприємства з проханням заплатити наперед. Фактично створена система безоплатного кредитування держави бізнесом. Підприємці не в захваті від такої практики, але вимушені з нею миритися, бо якщо раптом наприкінці якогось місяця виявиться, що в області податків зібрано значно менше, ніж вимагало Міністерство фінансів, є великі шанси призначення додаткових перевірок, які відбиратимуть час і кошти.
Серед причин такої ситуації – українська система бюджетного планування, а також неймовірно заплутане податкове законодавство. Норми багатьох законів можуть суперечити одна одній. І це не дивно – закони створюються безсистемно і ситуативно. Наприклад, за час існування закону “Про податок на додану вартість”, прийнятого 1997 р., Верховна Рада внесла до нього більше двохсот поправок. Часто ці поправки означали пільги для окремих галузей чи навіть підприємств. Окрім того, багато важливих питань, серед яких процедури проведення перевірок, реґулюються не законами, а постановами Кабінету Міністрів чи внутрішніми нормативами податкової служби. Їх простіше і швидше змінити.
Звісно, такий стан податкового законодавства додатково заохочує підприємців до того, щоб не виконувати закони і уникати сплати податків. Для цього дуже часто використовуються закони, які надають податкові пільги для окремих видів підприємств. Одна з найпростіших напівлеґальних схем – скорочення витрат на працівника. Так, в Україні діє пільгова система оподаткування для фізичних осіб підприємців та малих підприємств. Згідно з указом президента, підписаним ще 1998 р., самозайняті громадяни, які дають роботу не більш ніж десятьом людям, можуть платити єдиний податок замість того, щоб вести повноцінну податкову звітність. Розмір такого податку встановлюється органами місцевого самоврядування. У Києві він становить 200 гривень на місяць. Тепер цю систему використовують роботодавці, щоб уникнути сплати відрахувань із заробітної плати в пенсійний фонд та фонди соціального захисту, які в сумі перевищують 40% від обсягу зарплатні. Власники підприємств змушують своїх працівників отримувати статус фізичних осіб підприємців та укладають з ними договори про надання послуг. У результаті, замість відрахувань у державні соціальні фонди, які можуть досягати кількох тисяч гривень, держава та самоврядування отримують до 200 гривень. За такою системою в Україні працюють люди різних професій – журналісти, соціологи, водії тощо.
Систему спрощеного оподаткування також використовують власники торговельних центрів для того, щоб скоротити сплату податку на прибуток. Окремі крамнички та кіоски на території великих торговельних центрів, які фактично належать одному власнику, реєструються як окремі підприємства, що належать фізичним особампідприємцям. Унаслідок цього великий загальний товарообіг штучно подрібнюється і податків платиться менше.
Ситуація зі сплатою податків явно знижує привабливість України для іноземних бізнесменів, що обмежує доступ у країну нових підприємств, нових технологій і бізнесів. Але в Україні все ще сподіваються на краще. Наприклад, ситуація зі сплатою податків у Польщі, згідно з дослідженням того ж Світового банку, теж значно гірша, ніж у сусідніх з нею країнах ЄС. За шкалою “сплата податків” СБ розмістив Польщу на 142 місці серед 181 країни. (Литва в цьому рейтингу на 57 місці, а Словаччина – на 126). Навряд чи такий показник Польщі може служити втіхою для українців. Але з іншого боку, він дає надії, що принаймні вітчизняна податкова система не стане головною перешкодою для того, щоб в Україну приходили польські підприємці. В Україні сподіваються, що польські бізнесмени достатньо загартовані і зможуть прилаштуватися до наших непростих умов. Водночас, масовий прихід в Україну іноземних підприємців, більшість з яких має досвід роботи в умовах краще організованих податкових систем, має шанси вплинути на роботу українських податківців, які все ж залежні від платників і можуть піти на спрощення принаймні своїх внутрішніх нормативів, бо поки не можуть вплинути на законодавство.
“Наше слово” №6, 8 лютого 2009 року {moscomment}
