Павло Кост ■ УКРАЇНА ■ №21, 2015-05-23
Ще під час подій на Майдані в українському суспільстві набирала обертів тема введення західними державами санкцій проти режиму Януковича. Потім, на фоні анексії Криму та війни на Донбасі, повалений режим (як адресата санкцій) замінила Росія.
Назустріч цим очікуванням Верховна Рада України лише у серпні 2014 р. проголосувала Закон України «Про санкції». Однак сам закон можна охарактеризувати, як «дозвіл на введення санкцій», а не саме введення. Закон застосовано на практиці в січні 2015 р., коли Рада національної безпеки і оборони України ухвалила список 160 російських підприємств, які попали під обмеження. Названі суб’єкти не зможуть отримувати пасивних доходів у вигляді роялті (компенсація за використання авторських патентних прав, природних ресурсів тощо – ред.) та відсотків на території України і брати участь у приватизації або оренді державних об’єктів. Однак великого враження на аґресорі цей крок не зробив.
Розглядаючи питання українських санкцій щодо Росії, слід пам’ятати про те, що їхній неґативний ефект для Москви буде обмеженим. Причиною цього є асиметричність торговельних стосунків. Для України торговельний оборот з Росією становить близько 25% усього, а для Росії експорт-імпорт з Україною – це тільки 5% усього товарообороту. Якщо Київ навіть вирішив би цілковито припинити економічні зв’язки з РФ, на Кремлі це не зробило б великого враження. Але й сама Україна, внаслідок контрзаходів Москви, постраждала б більше. У вкрай важкій економічній ситуації над Дніпром такі кроки були б безвідповідальними.
Проте є два сектори, як мінімум, які заслуговують на особливу увагу. Йдеться про військово-технічне співробітництво (ВТС) та енергетичний сектор. В обох галузях в України все-таки є суттєві важелі впливу на Росію.
Ще в березні 2014 р. у відповідь на дії Росії, тодішній в.о. генерального директора державного концерну «Укроборонпром» Юрій Терещенко оголосив про призупинення будь-якої співпраці з Росією у сфері військовотехнічного співробітництва (ВТС). Також 27 серпня 2014 р. президент Петро Порошенко підписав указ, яким у дію ввів рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо припинення експорту до РФ товарів військового та подвійного призначення, з метою їх військового кінцевого застосування Росією. Для Росії втрати, пов’язані з припиненням ВТС з Україною, оцінюються не менш, як у 2 млрд. дол. на рік. Сума досить суттєва.
Подекуди більш значущими можуть бути технологічні втрати Москви, оскільки низка товарів української «оборонки» має ключове значення для російської промисловості, армії, експорту тощо. Доказом цього є, наприклад, останні «успіхи» росіян при запусках ракет; одну з них (з промовистою назвою «Проґрес») спеціалісти довго шукали на небі, а потім визначали місце падіння. Нагадую, що це далеко не остання невдача Москви у сфері запуску ракет за минулий рік. Як відомо, російська космічна промисловість суттєво залежить від продукції низки українських підприємств, насамперед, з Дніпропетровського аерокосмічного пулу (конструкторське бюро «Південне», завод «Південмаш»). Саме тому санкції, в цьому випадку українські, працюють непогано.
Другий бік медалі у сфері ВТС, пов’язаний з санкціями, показує ситуація навколо запорізького заводу «Мотор Січ». Завод дотримується заборони на співпрацю з російською оборонкою (при виробництві двигунів на потреби російської армії). Проте росіяни не постачають запорожцям важливих компонентів. Це примушує «Мотор Січ» до динамічного пошуку замінників. Обкладення взаємне санкціями прискорило процес розірвання традиційних зв’язків. «Мотор Січ» інтенсивно й доволі успішно шукає нових партнерів, наприклад, у Польщі. Проте рівень взаємозалежності робить непотрібним повне припинення співпраці з росіянами. «Мотор Січ» досі постачає в Росію двигуни, які потім стають частиною вертольотів і літаків для третіх країн. Залишки цієї співпраці дозволяють підприємству виграти час, необхідний на пошук нових партнерів.
Дуже динамічні процеси спостерігаються в енергетичній сфері. Цей сектор також специфічний з погляду санкцій. Наприклад, що стосується електроенергетики та вугільної промисловості, – Київ не може поки що собі дозволити припинити співпрацю з Москвою. Минулої зими дефіцит електроенергії та антрациту покривали саме за рахунок постачання з Росії та контрольованої нею частини Донбасу. На таке рішення Україні потрібний час і динамічні зусилля з диверсифікації. На жаль, починаючи з весни, не видно особливих дій влади. Публіці незрозуміло, як Україна готується до чергового опалювального сезону: звідки отримуватиме дефіцитні потужності електроенергії та антрациту?
Значно краще виглядають справи в газовому секторі. Стрімке скорочення споживання й імпорту сировини з Росії дозволило суттєво покращити позицію в переговорах з Газпромом. Фактично це Київ визначає умови дальшої співпраці. Теоретично, Київ міг би повністю відмовитися від цих постачань, але такий крок був би ризикованим та, ймовірно, загострив би позицію Москви щодо інших енергетичних питань. Тому пошуки формату співробітництва тривають.
Що маємо в підсумку? По-перше, евентуальне введення санкцій Києвом не вплинуло б серйозно на Росію через асиметричність відносин не на користь України. Таке співвідношення формувалося роками і тепер необхідний час для переформатування. Варто нагадати, що санкції Заходу є для Росії ударом, саме через асиметричність відносин не на користь Москви. Тому порівнювати санкційні заходи Брюсселя або Вашингтону з діями Києва – досить сумнівно.
По-друге, санкції введено там, де в України більше свободи дій. І вони роблять свою справу. Їх не так багато, але вони суттєві. Також у цьому контексті важливо наскільки швидко Україні вдаватиметься знаходити нові ринки збуту і диверсифікувати постачання з Росії. Лише після цього можна буде очікувати від української влади введення жорстких санкцій. ■
