Ю. В. ■ ПОДІЇ ■ 2010-01-15
{mosimage}
Поки в Україні наводять лад у системі вищої освіти, молодь тікає вчитися за кордон, до Польщі. Ціни за навчання, мовляв, тут не набагато вищі, зате якість освіти краща, європейський диплом ґарантований та й перспективи працевлаштування є. Хоч і як іноді буває складно, повертатися в Україну більшість із них не збирається. Принаймні, поки що.
Вроцлав приваблює українців
Ще кілька років тому годі було й уявити, що Вроцлав стане саме тим польським містом, у якому молоді українці схочуть, а головне – зможуть, дозволити собі навчатися. Скептики і досі посміхаються при згадці про промоційні кампанії “Тепер Вроцлав”, які місто щороку проводить в Україні, запрошуючи молодь здобувати освіту у вроцлавських вишах.
Тим часом українська молодь до Вроцлава таки їде – і що рік, то більше. За результатами цьогорічної кампанії, наприклад, лави вроцлавських студентів поповнили понад півсотні українців. Охочих, кажуть організатори, було втричі більше. І не дивно – найкращим із українських студентів навчальні заклади ґарантували безкоштовне навчання.
Життя та студії у Вроцлаві для більшості із тих, хто приїхав з за Бугу, – це труднощі самостійного життя за кордоном, нелегкі іспити і спілкування з ровесниками та, звичайно ж, чималі фінансові витрати, які здебільшого лягли на плечі їхніх батьків.
Не такі, як інші
З Олею Хміль ми познайомилися півтора року тому. На той час вона вже здобула диплом математика у Львівському національному університеті ім. Івана Франка і другий рік студіювала психологію у Вроцлавському університеті. Пам’ятаю, тоді мене вразила розповідь українки про її студентське життя.
– Дуже важко опинитися в середовищі, де відчуваєш себе слабшим за інших. Я погано знала польську мову. А тому, коли на перших заняттях читали вголос завдання, весь час виходила “в туалет”, – тепер вже із посмішкою згадувала Оля. – Але дуже скоро все налагодилося. Першу сесію я склала досить легко і результатами задоволена. Загалом, навчатися тут сама приємність: викладачі готують матеріал так, щоб у ньому було все найголовніше, найцікавіше. Тому мене щиро дивують мої одногрупники, які іноді обурюються, що нібито “важко вчитися”. Вони не знають, що таке вишукувати необхідне із потоку непотрібної інформації, як робить більшість студентів в Україні.
Стосунки з поляками, як розповіла моя співрозмовниця, складаються непогано. Хоч і доводиться іноді чути за спиною щось зневажливе в стилі: “як це – українка склала іспит на четвірку, а я – на трійку?!”. От і шукає спілкування зі своїми, здебільшого в церкві.
– Найкраще себе почуваю в церкві. Для мене УГКЦ – частинка України у Вроцлаві, – пояснює Оля.
Першокурсник Вроцлавського природничого університету Ігор Околодько з Вінниччини теж задоволений навчанням. Каже, що їхав до Вроцлава саме за якісною освітою, саме її і отримує. Хоч, як зізнається, гризти ґраніт науки нелегко, дається взнаки мовний бар’єр – окрім вивчення складних предметів, доводиться постійно удосконалювати і знання мови. Та й польські колеґи, мовляв, не поспішають допомагати.
– Молоді поляки чомусь неґативно ставляться до нас, українців. Можливо, бояться чи вважають нас не такими, як інші. У гуртожитку мешкаю з набагато старшими, з ними хоч поговорити можна, а з однолітками щось не дуже, – скаржиться Ігор.
Нині він (як і більшість студентів -українців) – повністю на утриманні батьків. Про підробіток поки що і мови нема, тож доводиться економити. Жодних поповнень ґардеробу чи зайвих розваг – усі кошти Ігор витрачає на харчі та папір для креслення. Як складеться майбутнє, студент ще не загадує. Втім, він переконаний, що без пристойної роботи за спеціальністю в Україні йому робити нічого.
“Класно бути українкою!”
Не знайшлося роботи і став тісним рідний Івано-Франківськ для випускниці англійського філфаку Ірини Лабатюк, тож і вона подалася на навчання до Вроцлава. Дівчина студіює культурну антропологію в Нижньосилезькій вищій школі разом зі студентами-іноземцями із Західної Європи. Німці, іспанці, норвежці – деякі з них чи не вперше дізнаються про Україну саме від Іри. Втім, і для себе, як зізнається, вона щойно відкриває світ:
– Спілкуючись із людьми, розумію, як мало всього я знаю. Постійні зустрічі, конференції. Ось і мені запропонували взяти участь у конференції в Німеччині. Презентуватиму можливості навчання дошкільнят через українські казки. Думаю, буде цікаво. Загалом, у цьому різноманітті культур я починаю розуміти, ким я є, розумію, що таке бути українкою.
Спілкування з українцями дівчині у Вроцлаві дуже бракує. Саме тому Іра пішла якось до греко- католицької церкви. Там дізналася про нову ініціативу польської та української молоді – товариство “Нова ґенерація”, яке займатиметься взаємним поширенням української та польської культури. Тепер планує долучитися до діяльності організації, знайти підробіток та вчитися, вчитися, вчитися…
* * *
Днями написала Олі, моїй давній співрозмовниці, листа – цікаво було дізнатися, як радить собі зараз, чи змінилося щось у її житті відтоді, як ми розмовляли. Отримала радісну відповідь з Іспанії – далі навчається у Вроцлаві, працює та багато подорожує (власне з мандрівки і пише). Життя і наука в країні, де спочатку почувала себе чужою, налагоджується:
– Ще рік тому я думала, що повернуся після навчання в Україну. Я казала, що не знаю, як бути українкою тут. Тепер можу сказати, що бути українкою класно. Для нас тут теж є місце, для нас та частинки нашої культури.
“Наше слово” №3, 17 січня 2010 року {moscomment}
