Марта Коваль ■ ПОДІЇ ■ 2011-11-10
{mosimage}
Дні національних меншин “Ґданські біографії”, що відбулися 20-23 жовтня, можна вважати вже традиційною частиною барвистого культурного життя міста на балтійському узбережжі. Цьогорічне свято було вже восьмим, а участь в ньому, як і попередньо, взяла місцева українська громада. Український компонент “Ґданських біографій” був жанрово різноманітним і географічно широким.
Напружена увага Європи до нещодавніх подій політичного життя в Україні не в останню чергу зумовила зацікавлення фільмом “16 днів. Революція на ґраніті” (реж. – Лідія Чайка) – про студентські заворушення й голодування в Києві у 1990-1991 рр.
Спогади та інтерв’ю з учасниками тодішніх виступів надали особливої емоційної напруги стрічці, режисерові якої вдалося відтворити неповторну атмосферу політичного піднесення початку 90-х рр. Серія слайдів про святкування 20-річчя української незалежності в Ґданську і Києві, які відразу після фільму присутні мали нагоду оглянути, спонукала аудиторію задуматися над парадоксами й викликами сучасної української політики.
Натомість 22 жовтня, в суботу, публіку розважав українським фольк -роком гурт “Горпина”. Цей колектив, що назвав себе старим і практично забутим жіночим іменем, створив винятковий виконавський почерк, в якому поєднуються архаїка та сучасність. За плечима “горпинівців” – концерти на сценах не тільки Польщі, але й України, Чехії, Німеччини, Росії, Австрії, Литви і Франції. Якісний звук, видовище, динаміка й енергія пісень – групи подарували глядачам особливу атмосферу свята.
А 23 жовтня, в неділю, сцена театру “Wybrzeże”, що в самому центрі Ґданська, стала місцем веселого і барвистого фестивалю національних меншин, які знайшли на Помор’ї свою домівку. Протягом несповна п’яти годин зачарована публіка аплодувала литовським, українським, єврейським, білоруським, німецьким і татарським групам та виконавцям. Не буде перебільшенням сказати, що в сучасному світі лише народна культура залишається силою, що здатна зберігати неповторність і опиратися вихолощенню й уніфікації процесів ґлобалізації. Танці і співи, мелодії народних інструментів та одяг з бабусиних скринь створили витончену культурну мозаїку, кожна частинка якої є унікальною за своїм походженням і змістом. Українська програма складалася з виступів дуету бандуристів Ярини і Тараса Кузьмичів (на фото) та гурту “Кадарка”.
Ярина і Тарас Кузьмичі – це професійні виконавці, що здобули освіту в музичних навчальних закладах України і Польщі, а нині є співаками Балтійської опери у Ґданську. Їхні голоси лунали на сценах Польщі та України під час вокальних конкурсів і фестивалів. Професійний вокал, помножений на артистизм дуету, надали особливого звучання українській любовній ліриці, що прозвучала в їхньому виконанні під час недільного концерту. Звуки бандури, чисте сопрано Ярини в поєднанні з оксамитним баритоном Тараса зробили виступ проникливим та емоційним. Відчувалося, як Ярина і Тарас прагнули відкрити перед слухачами красу української пісні, її милозвучність і чуттєвість. Судячи з прихильної і теплої реакції залу, їм вдалося це зробити.
Гурт “Кадарка” (кер. Дарія Пеленська) – постійний і бажаний гість на концертах української громади. Виступи “Кадарки” неможливо сплутати ні з ким іншим – дівчата співають т.зв. “білим голосом”. Нині цей архаїчний спосіб виконання народних пісень зберігся лише в далеких селах Полісся, Слобожанщини та Полтавщини. Завдяки тому, що спів “білим голосом” базується на застосуванні різних голосових резонаторів і передбачає цілковите занурення виконавця в пісню, твориться ефект особливої проникливості звуку й неповторної емоційності. “Кадарка” запропонувала слухачам пісні з різних реґіонів України, що не лише продемонструвало ареал їхнього поширення. Спів “білим голосом” – це практично вимираюча техніка, а тому виконання кожної пісні в такій манері – продовження її життя якщо не в природному середовищі, то хоча б на сцені.
Треба сказати, що під час цьогорічних “Ґданських біографій” Україна промовляла до нас різними мовами. Експресивна і яскрава Данута Станкевич у своєму спектаклі “Бласк” співала про Белз – містечко на території сучасної Львівської області, давню перлину єврейської культури Галичини, а кримськотатарський ансамбль “Кирим” (керівник Сервер Какура) із Сімферополя заворожив глядачів поезією танцю та експресивністю музики. І, за добрим звичаєм, “Ґданські біографії” завершилися деґустацією національних страв. Отож, було не тільки цікаво, а й смачно.
“Наше слово” №46, 13 листопада 2011 року {moscomment}
