Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №15, 2016-04-10
У столиці Вармінсько-Мазурського реґіону вшанували пам’ять героїв Майдану. Це сталося в Ольштинському центрі освіти і культурних ініціатив, коли до другої річниці київського Євромайдану 21 березня відбувся вернісаж виставки під назвою «Священна рана».
Проект був присвячений Українській революції гідності, яка тривала в Києві від листопада 2013 до весни 2014 р. Роботи художниці Ольги Яценко і фотографа Оскара Думітращука зроблені в авторській техніці, яка поєднує в собі фотографії тих місць, де були сутички, та художнє відображення подій, що відбувалися в тих місцях.
Проект «Священна рана» – шана героям, які розпочали боротьбу українського народу проти злочинних, корумпованих та проросійських запроданців у владі. Автори хочуть також донести до світової спільноти і громадян України справжність подій, що відбувалися на очах простих українців. Події, зображені в роботах, це рана в історії України, але хоробрість у серці та єднання. Це ключ до свободи нації. О. Думітращук зізнається, що ідея проекту виникла раптово.
«Через кілька місяців після подій на київському Майдані, коли я приїхав на місце сутичок, то перед очима вже не було сучасного життя, вулиць. Крізь машини та людей я бачив тільки вогонь, барикади, поранених, мертвих, – говорить фотограф. – Саме ілюстрація відображує спогади українців, які з’являються у свідомості кожного разу, коли проходиш по місцях, де все відбувалося».
У десяти творчих роботах, які є поєднанням фотографій і художніх картин, зображено хронологію найвагоміших подій на Євромайдані. Під час цих подій прийшло усвідомлення, що боротьба йде не тільки за європейські цінності, а й проти злочинної влади президента Януковича. Це стало стимулом відродження в Україні духу нації, показавши його силу та єдність. Понад сотня людей поклала своє життя на вівтар перемоги в боротьбі за свободу.
«Мені цей проект дає можливість висловити в художньому зображенні всю ту історію, спогади і переживання, які не забудуться. У нас немає дару повертати життя або час, але ми спроможні зберегти пам’ять тих подій і героїв, яких з нами більше нема. Це найменше, що можу зробити зараз», – каже О. Яценко.
Чи не першим привертає увагу «Воїн світла» Сергій Нігоян, як його називають автори, 20-річний юнак, вірменин, який приїхав з села Березноватівців Дніпропетровської області. Його ще називали «Охоронець Євромайдану» з Дніпропетровська. Сергія убив снайпер 22 січня 2014 р. Це був той момент, коли загинув перший «Воїн світла». Загинув за свободу і європейські цінності, коли ніхто не очікував, що таке взагалі може трапитися. На питання, чому він приїхав на Майдан, відповідав: «Це – моє майбутнє. Мені жити в цій країні».
Виставка дуже емоційна, особиста. Кожна картина – це творча розповідь про події, що розгорталися в центрі Києва в ніч з 10 на 11 грудня і набули в народі назву «Штурм Майдану». Люди своїми спинами всю ніч утримували натиск беркутівців, мирно і непохитно, і це дало свій результат: людей розганяти так і не наважилися. Ніч була дуже напружена, але це була перемога. Події 19–22 січня 2014 р., коли на вул. Грушевського почалися жорсткі протистояння людей із силовиками, отримали назву «Вогнехреща». Це був початок гарячої фази Євромайдану, реакція народу на прийняття 16 січня «Законів про диктатуру», які показали, що влада не чує мирних протестів свого народу, не йде на діалог і щораз більше нарощує механізм придушення революції. На черговій з робіт зображено вхід на стадіон ім. Валерія Лобановського, де «Беркут» перекрив шлях до будинку Верховної Ради. Це були дні, коли запалали шини, полетіли «коктейлі Молотова», коли перші кулі влучили в мітинґувальників. Тоді українці усвідомили, на які жорстокі методи готова йти влада і люди у формі проти свого народу. Але це їх не зупинило, а примусило вдягти каски й озброїтися дерев’яними щитами… Фінальний і найбільш драматичний етап у цих подіях – це 18–20 лютого. У Києві загинули в ці дні більше як сотня протестувальників, багато було травмованих, чимало людей пропало безвісти. Зранку майданівці пішли в контрнаступ. Одним з основних місць, де розгорталися драматичні події, була вулиця Інститутська. Снайпери стріляли в неозброєних. Це були кулі смерті, без шансів на виживання, бо працювали професійні вбивці, вони цілилися спеціально, щоб вбивати: у шию, в голову і серце… На фотографії видно, що зараз там стоять свічки, квіти і портрети загиблих. На передньому плані лежить хлопець 19-ти років у блакитній касці, кольору миротворців ООН. То Устим Голоднюк, який стояв на майдані з листопада. Він бігав і витягав поранених на Інститутській, коли в нього попала куля безжального ворога. Його батько, з яким хлопець був на Майдані, сьогодні продовжує боротьбу, тепер уже з зовнішнім ворогом…
Чергова картина – Жовтневий палац на вул. Інститутській. Тут ще залишилися написи на колонах, тут спали протестувальники, годували людей їжею, гарячим чаєм, а також допомагали пораненим після обстрілів. Показані образи дівчат, які стояли на Майдані разом з чоловіками, допомагали фізично і морально. А також це образ молодої України, яка, незважаючи на всі терни у своїй історії, буде боротися до кінця за свою незалежність і мир у країні, бо український дух – незламний, він тільки сильнішає з роками. Душа і серце вічно будуть пам’ятати ті події – переконані автори…
Організаторами виставки є Посольство України у Варшаві, маршалківське управління Вармінсько-Мазурського воєвідства, Ольштинський відділ ОУП та Ольштинський центр освіти і культурних ініціатив. Офіційно виставку відкрили заступник маршалка воєвідства Мирон Сич, голова Ольштинського відділу ОУП Степан Мігус та директор центру Кшиштоф Стаховський. ■
