30.04.2018
«Український альманах–2018» – про важливе сторіччя
Століття тому і в Польщі, і в Україні, і в усій Європі відбувалися формотворчі процеси, що започаткували хід історії ХХ ст. і навіть сучасності....
РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №7, 2019-02-17
Кожного року, коли беру в руки нововиданий примірник «Українського Альманаху», видавцем якого є Об’єднання українців у Польщі, ставлю собі питання – чи стане він настільною книжкою для мене, для всієї української громади?
Тримаючи в руках нове солідне видання, продивившись статті, мушу сказати, що це була б настільна книжка кожної кафедри україністики або європеїстики в усіх університетах світу, бібліотеках академічних центрів, але не в домівках більшості представників української громади, зокрема в Польщі.
Це видання не стане підручним для нас не тому, що немає там, як колись у календарях Українського суспільно-культурного товариства (уСКТ), кулінарних рецептів, лікарських порад чи анекдотів. Тут розміщено низку статей про події, які читач «Нашого слова» раніше зустрічав на сторінках тижневика або на веб-сайті.
Маю на увазі хоч би такі матеріали: «Промова Григорія Купріяновича у Сагрині» (стор. 34), «Справа Купріяновича: як розвивалися події?» (стор. 40), «2018-й у Перемишлі минав під знаком „Пикулицького процесу”» (стор. 74), «Від спільного будинку до власної школи» (стор. 241). Матеріали про справи нашої громади: «Лемківська ватра» давала можливість лемкам бути у себе» (стор. 315) та «Федір – Фецьо Гоч – In memorial» (стор. 351).
Не буде великим промахом із мого боку сказати, що більшість замовників «Українського Альманаху» – читачі «Нашого слова», навіть реклама для потенційних замовників видання була багатократно розміщена тільки на сторінках тижневика. Тому вважаю, що друкувати в альманасі статті, які раніше були в «Нашому слові», – це зайве.
Гортаючи розділи книги, мене не покидає враження, що я беру участь у науковому семінарі, бо статті, на мою думку, не схожі на журналістські тексти, радше на наукові реферати. Для прикладу – текст «Українські сюжети Пакту Молотова–Ріббентропа» (стор. 152). До речі, в польській історіографії вживається назва «Ріббентроп– Молотов».
Прочитавши статтю-реферат «Митрополит Іларіон (Огієнко) у захисті українських православних Холмщини та Підляшшя» (стор. 266), хотілося б запитати про те, які тези вчення митрополита нині варто взяти собі вірянам Польської автокефальної православної церкви?
Також думається мені, що хоч вболіваємо за події в Україні, однак, як говорять в народі – «своя сорочка ближча до тіла». Попри все інше, представникам місцевих українських громад у Польщі, наприклад, у Тшеб’ятові, ближча справа ремонту домівки ОУП, ніж проблеми про які написано в статтях «Донбас: (ре) інтеграція» (стор. 110) і «Як повернути Крим» (стор. 121).
Якщо говорити про проблеми, якими живе зараз українська громада над Сяном та Віслою, слід було б назвати або описати таку «новинку», як інтернет-мережа. Відомо, що церкви, окремі ланки та відділи ОУП мають свої веб-сайти, також про події у своїх місцях проживання повідомляють у мережі Facebook школи, громадські ініціативи, окремі лідери ОУП. У Перемишлі почали видавати «ньюслейтер», чомусь польською мовою. Про це ніхто ніде не дізнається, якщо не користується Інтернетом.
Тут і виникає справжня проблема, яка зараз займає молоде (третє) покоління польських українців, яких можна назвати поколінням «закерзонців».
Парадоксально, але онукам та правнукам переселенців з акції «Вісла» на шкоду пішло припинення вивчення в польських школах російської мови.
Для нашої молоді, яка не відвідувала пунктів навчання української мови, не потрапила до жодної з п’яти українських шкіл, український кириличний алфавіт нагадує «кріселка, драбинки» з японського правопису. Коли вони читають, скажімо, «Наше слово», то роблять це «по складах» (sylabizują – прим. О.Л.). Для них усілякі наукові збірники на зразок того, про який іде тут мова, – щось космічне. Тому україномовні видання в Польщі мають враховувати цей фактор, щоб стати «настільними».
Для мене, людини без високого наукового звання, наприклад, залишається відкритим питання про значення слова «наратив» із заголовка статті-реферату «Історичні наративи у польсько-українських відносинах та роль Росії». Певно, зможу ввійти в ме- режу Інтернет і «погуглити» пояснення, але все ж не про це йдеться. Вважаю, що не треба лякати майбутніх читачів такими заголовками. Тим, хто український текст читає «по складах», рекомендую ознайомитись із календарною частиною «Українського Альманаху». Наприклад, 15 лютого «40 років тому помер Павло Шандрук (1889–1979), контрактний офіцер Війська польського, генерал-полковник, організатор і командир Української національної армії (УНА). Нагороджений Хрестом Віртуті Мілітарі за оборону Польщі 1939».
Нам потрібно, хоч би й «по складах», все-таки пізнавати національних героїв, учитися також і від «Українського Альманаху»! Тому будемо надалі проводити аналіз статей видання.