Культура, яка в сучасних державах має чи не головну функцію в соціалізації власних громадян і тих, хто такими прагне стати, під час стратегічних дискусій місцевих політиків залишається за дверима їхніх кабінетів. Практично в кожному місті східної і південної України всі актуальні українські культурні події та спільноти гуртуються навколо окремих людей, які діють з власної доброї волі. Таке добровільне подвижництво зазвичай не містить жодної комерційної складової, однак грає важливу соціальну функцію.
Засновник Центру української книги в Херсоні священик Сергій Дмитрієв є одним з тих людей, які не тільки дивляться з оптимізмом у майбутнє, а й докладають максимум зусиль для поширення української літератури на півдні України. Водночас він є настоятелем херсонського храму Святої Варвари при лікарні ім. Тропіних УПЦ Московського патріархату і головою громадської християнської організації “Анастасіс”.
Перший соціальний проект о. Сергія у сфері поширення виданих українською мовою літературних творів був пов’язаний із Всеукраїнським благодійним проектом “З книгою – до дітей!”, організаторами якого були видавництво “Грані-Т”, благодійний фонд “Приятелі дітей” і молодіжна християнська організація “Вітанія” спільно з Міжнародним благодійним фондом “Україна-3000”. Напередодні проекту о. Сергій провів моніторинґ бібліотек сирітських домів, інтернатів і колоній для неповнолітніх у Херсонській області. Як виявилося, в більшості з них нема сучасної української дитячої або дорослої літератури: склад останній раз оновлювали там наприкінці 1980-х рр.
Протягом жовтня 2008-го зусиллями меценатів та о. С. Дмитрієва були поповнені бібліотечні фонди Таврійської, Скадовської і Новокиївської шкіл-інтернатів на Херсонщині. Завдяки зусиллям волонтерів, які допомагали в проведенні акції, діти не тільки отримали сучасну українську літературу, а й визначили найбільш популярних у своєму середовищі авторів подарованих книжок. Слідом за літературними творами на Херсонщину приїхали письменники – Сергій Пантюк, Олесь Ільченко, Марина Павленко, які зустрілися з дитячою аудиторією і презентували особисто свої видання малим читачам. Результат був досить несподіваним, як засвідчив о. Сергій, – діти дуже позитивно сприйняли книжкові подарунки і були щиро раді гостям.
Спостерігаючи за наслідком “гуманітарного свята”, о. С. Дмитрієв вирішив відкрити Центр української книги в Херсоні, який би став місцем для зустрічі з актуальною українською літературою. Практично відразу відгукнулися на пропозицію співпраці видавництва “Свічадо”, “Дух і літера”, “Грані Т”, “Темпора”, агентство “Наш формат”. Протилежної думки щодо актуальності українських видань були представники Херсонської обласної державної адміністрації, які у відповідь на звернення о. Сергія повідомили, що “не вбачають доцільності” у відкритті української книгарні в місті. Лише після втручання представників депутатського корпусу Херсонської обласної ради, зокрема проректора Херсонського державного університету Олега Мішукова, надано дозвіл на відкриття Центру української книги в приміщенні Херсонського музичного училища.
З відкриттям книгарні, яка отримала другу назву “ЦУКОР” (“Центр української книги об’єднує розумних”), соціальні проекти о. С. Дмитрієва отримали друге дихання: в рамках акції “Святий Миколай мандрує Україною” (у співпраці з видавництвом “Грані-Т”) тисячі українських видань потрапили до шкіл і дитячих садочків Херсона та Херсонської області. Загальна кількість розповсюджених книжок, які видано українською мовою, на сьогодні – це понад 30 тис. примірників.
– Для нас було важливо спростувати стереотип про нібито нецікаві українські видання, – зазначає священик. – Адже неможливо виміряти популярність, якщо нема самих творів. На жаль, сучасна ситуація з продажем української літератури на півдні України така: книгарні є, а виданих українською мовою книжок практично нема, – підсумовує отець.
Що цікаво: о. Сергій, попри українське коріння, більшу частину свого життя прожив у Мурманську і навіть довший час дотримувався російських монархічних поглядів. Однак після здобуття освіти в Київській духовній семінарії і служби в Польській православній церкві у середовищі лемків-переселенців дізнався про Українську повстанську армію, операцію “Вісла” та почав цікавитися своїм походженням, шукати власне розуміння сучасної України. На думку о. Сергія, духовне служіння українському народові не є можливе без соціальної праці з українцями, без зміцнення їхньої духовної та національної ідентичності. Хоч сам священик говорить з відчутним акцентом, його діти – син Прохор та донька Емілія – спілкуються українською вільно, що і є предметом особливої гордості батька.
У планах о. Дмитрієва – не тільки пошук меценатів для поширення української літератури на півдні України, а й відкриття нових українських книгарень, які, на його думку, стануть джерелами інтелектуального розвитку українців та об’єднають довкола себе молоде покоління. Треба поборювати неґативні стереотипи щодо української книжки і робити це не словами, а ділом, – упевнений о. Сергій.
Відкриття подібних культурних установ і їхнє функціонування на сході та півдні України є чи не єдиним виходом з теперішньої гуманітарної кризи, коли навіть нечисленні українські видання не можуть дійти до свого читача, а сучасні політики більше переймаються власним іміджем, аніж інтелектуальним розвитком громадян. Західні суспільства добре демонструють, що звільнені від рабства й залежності (у тому числі інтелектуальної) люди стають набагато успішнішими творцями соціального та економічного капіталу, ніж ті, що живуть у країнах, де невігластво й обмеженість покладені в основу суспільної будівлі.
Приклад о. С. Дмитрієва з Херсона доводить, що український гуманітарний простір варто створювати, без огляду на політичну погоду й економічні обставини, географічне розташування чи етнічне походження. Це той випадок, коли вчинки окремих розумних одиниць здатні перерости у спільну справу.

“Наше слово” №49, 4 грудня 2011 року {moscomment}