(пл) ■ ГРОМАДА ■ №43, 2015-10-25
На початку жовтня в Польському театрі у Варшаві представлено фраґменти автобіографії Данила Шумука (1914–2004). Що ми знаємо про українця, який 42 роки просидів у тюрмах і таборах?
Спектакль, який відбувся 6 жовтня на одній зі сцен театру, був нагодою наблизити аудиторії долю дисидента і багаторічного політичного в’язня Данила Шумука. Ця доля вплетена у трагічний досвід багатьох поколінь українців, які боролися і були репресовані гітлерівською та радянською тоталітарними системами.
Д. Шумук у тюрмах і таборах просидів 42 роки свого життя. У 1935–1939 роках сидів у польських тюрмах (влада ІІ РП ув’язнила його за участь у комуністичному підпіллі), а 1941 р. перебував у німецькому концтаборі для радянських полонених. За участь в УПА (березень 1943 р. – грудень 1944 р.) 1945 р. його засуджено до смертної кари, згодом заміненої на 20-річне ув’язнення. Покарання Д. Шумук відбував у Норильських, Тайшетських та інших радянських концтаборах.
Після перегляду його справи 1956 р. він був передтерміново звільнений, однак вже через рік його знову заарештували. Після року тюрми без вироку Д. Шумука засуджено на десять років ув’язнення за обвинуваченням в «антирадянській пропаґанді та аґітації». Це ув’язнення він відбував у Мордовських концтаборах. Після звільнення жив у Києві. У січні 1972 р. його заарештовано утретє. Знову засудили його на десять років таборів особливого режиму і п’ять заслання. Того ж року Д. Шумук відмовився від радянського громадянства. В ув’язненні був активним учасником протестаційних акцій і боротьби за статус політв’язня. А 1979 р. став членом-засновником Гельсінської групи в місцях позбавлення волі й Української Гельсінської групи. На волю вийшов 1987 р.
Зачитані в театрі незвичні фраґменти автобіографії Д. Шумука «Пережите й передумане» були підсилені уривками розмов з самим українським дисидентом і його дочкою Вірою Шумук-Колач, які 2003 р. в Червоноармійську (Донецька область) записали польська публіцистка Іза Хруслінська та голова ОУП Петро Тима.
– Це людина, яка більшість свого життя провела в умовах, які ми навіть не можемо собі уявити, але під час нашої зустрічі його очі були такі чисті, ніби він не пережив цього жаху. Його мрія – це вільна Україна. Він був дуже вибагливий у відношенні до себе, але ніколи не засуджував дій інших. Колись Оксана Забужко сказала, що заздрить мені і жаліє, що їй не вдалося зустрітись з цією людиною, – згадує І. Хруслінська, яка разом з П. Тимою зробила підбір фраґментів спогадів до спектаклю.
Збіґнев Буяк, один з лідерів руху «Солідарність», відмічає, що через біографію Шумука зрозумів, що полякам і надалі потрібна дискусія про своє минуле.
– Для мене це повчальне, коли слухаю історію українця, який мені дуже близький, і чую його слова про те, як був в’язнем не тільки німецьким і радянським, а й польським. Важко мені сприймати, коли мою Польщу бачу поруч з тими тоталітарними системами. Як видно, ми, поляки, самі надалі маємо про що дискутувати, – говорить З. Буяк, який українських дисидентів вважає своїми друзями: – Для мене це одна з історій моїх українських друзів. Я з такими людьми, як В’ячеслав Чорновіл і брати Горині, знався. Ми – одне середовище демократичної опозиції, майже як одна сім’я. Через контакти з українськими, російськими, угорськими демократичними силами ми довідувалися про таких людей, як Шумук. Я, Яцек Куронь, Адам Міхник та інші поляки теж були засуджені. Але порівнюючи з такими людьми, як Данило Шумук, наше увя’знення тривало тільки хвилину.
П. Тима назвав Данила Шумука українським Нельсоном Манделою (південноафриканський правозахисник, довголітній політичний в’язень).
Дійсно, жоден в’язень у нашій частині Європи не просидів так довго в тюрмах, як українець. За словами голови ОУП, про цього дисидента говорилося мало. Навіть сьогодні громадяни незалежної України небагато знають про Д. Шумука. Мало свідомі таких трагічних сторінок української історії, які мали вплив на сьогодення України, є теж поляки та українці у Польщі.
Міняти ситуацію може ідея циклів «Українські вечори», організованих Польським театром та Об’єднанням українців у Польщі. Одним із чергових його елементів була дебата під назвою «Україна – між спадщиною епохи комунізму та дисидентським рухом», яка відбулась у театрі 10 жовтня. Про унікальний досвід діалогу, розпочатий політичними в’язнями різних національностей у радянських таборах, розмовляли український дисидент Мирослав Маринович, польський публіцист єврейського походження Константин Ґеберт та Павел Смоленський, польський журналіст і письменник.
