Міколай Оніщук ■ УКРАЇНА ■ 2010-02-19
Президентські вибори в Україні не принесли несподіванок. Здобуття президентської влади Віктором Януковичем – це для “блакитних” ще не привід тріумфувати. Так само це не привід для “помаранчевих”, щоб плакати. Це час серйозних роздумів для обох сторін – що робити далі?
Результат виборів зобов’язує переможця реалізувати передвиборчу програму, проголошену під час аґітації. Це вже не “концерт на замовлення”, а важка й конструктивна праця під ярмом викликів і тиском громадської думки. Також під тиском досить сильної опозиції, тобто “помаранчевих”. Вона ні за що не складе зброї, особливо честолюбна та непоступлива в прагненні влади Юлія Тимошенко. Незважаючи на нинішній “аут”, Ющенко теж братиме участь у політичному житті України, він сам це підтвердив. Отже, зміна “варти” – це не відхід від переконливо проголошених гасел, позицій та бачення проєвропейського курсу України. Це лише “перехідний період” у прагненні досягти мети.
Новий президент – хоче того чи ні – повинен з цим рахуватися. Адже девізом “двомовності” в Україні не вдасться замінити економічну програму, а “заграванням” з Кремлем – досягти зміни правил співпраці на європейські стандарти. Європа вже не є “російською”, а Росія стає, поволі і з опором, європейською. Субститути у вигляді СНД чи Єдиного економічного простору не вносять нічого нового до архітектури європейської співпраці. Отож, у зовнішній політиці теж немає легких, корисних рішень для президента. Самої симпатії “великого брата” замало, навіть за умови взаємності.
Українська передвиборча кампанія мала декларативнопрограмний характер, а ще більшою мірою – особистісний. Головним чином, програми зводилися до девізу: все для людей. Це підтверджують передвиборчі листівки двох фіналістів – В. Януковича та Ю. Тимошенко. Кандидати на головне крісло країни “гласили” необхідність подолання кризи й поліпшення добробуту суспільства. Несміливо декларувалися завдання зовнішньої політики, адже треба було однозначно заявити – чи Україна піде на Схід, чи на Захід?
У програмі В. Януковича написано: “відновлю дружні та взаємовигідні відносини з Російською Федерацією, країнами СНД”, а разом із тим – “забезпечу стратегічне партнерство зі США, ЄС, країнами “великої двадцятки”. Ю. Тимошенко заявила про вступ України до ЄС протягом 5 років. В. Ющенко в програмі “10 кроків назустріч людям” оголосив незмінне проведення зовнішньої політики в інтересах українського народу, у тому числі те, що “відносини з Росією будуть взаємовигідними, дружніми та стабільними”. Але звичайно, він наголошував на проєвропейській та проатлантичній орієнтації країни.
Серед програмних постулатів, що стосуються економічних питань, на мою думку, заслуговує на увагу пропозиція Арсенія Яценюка під назвою “Новий курс”. Він сформулював чотири цілі: індустріалізацію, пришвидшення розвитку сільського господарства, розвиток науки й освіти та охорони здоров’я, а також ґарантію безпеки держави та її територіальної цілісності. Інший кандидат, голова Верховної Ради Володимир Литвин, сконцентрувався у своїй програмі на розвитку сільського господарства, адже, на його думку, “земля – це наша душа”, тому її “не можна продавати”. Зараз діє мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення до 2012 р., на що Ющенко наклав вето, а з ним не погоджується Литвин. Подібні заяви лунають від голови Соціалістичної партії України Олександра Мороза: “Земля мусить бути власністю тільки українського народу”. Отже, повинен бути статус-кво.
Тепер, після виборів, коментатори поділилися: одні схвалюють цей вибір, інші – не дуже. На адресу попереднього президента також лунають різні вислови, часом крайні, а навіть образливі. Як безпосередній свідок Помаранчевої революції 2004 р. в Києві, я зберігаю всі заяви, які лунали тоді від Ющенка, Тимошенко, Мороза, Литвина чи Луценка – вони, на мою думку, досі слушні й актуальні. Хоч герої Майдану програли ці вибори, проте розійшлися тільки для того, щоб у важкий період об’єднати власні ряди навколо поставлених завдань, важливих для України. Не вважаю це поразкою, як заявляють російські, а почасти й українські ЗМІ (часом навіть деякі польські коментатори, бозна на якій підставі). Треба дивитися вперед, адже час може все змінити.
Так, у політиці й діях політиків з Майдану були помилки, однак вибори, які відбулися, показали також слабкість значної частини електорату. Проте треба шанувати рішення виборців, прийняте демократичним шляхом. А слід зазначити, що демократія – це заслуга учасників Майдану та перетворень, що йшли за цим. Слабкість електорату виникає значною мірою з дезінформації політиків, з браку ретельної інформації про ринкову економіку, про результати можливого членства у ЄС та ВТО. І просто з браку юридично економічної освіти в суспільстві та певного “ментального застою”. Проте час невблаганно йде вперед, росте молоде, добре освічене покоління й нові лідери. У цих виборах вони не пройшли, але хто знає – чи не пройдуть у наступних? Трохи терпеливості треба, віри у власні сили й можливості. А тепер новому президентові та всім українцям треба бажати кращого майбуття.
А що ця зміна на президентському кріслі України віщує для економічної співпраці з Польщею? На мою думку, до моменту призначення нового прем’єра та змін у відповідних відомствах – небагато або й нічого. Те ж саме стосується змін реґіональних керівників. Можна передбачати, що в адміністративних структурах збільшиться кількість компетентних людей, які розбираються в економіці. Янукович згуртував навколо себе найбільш сильну групу економістів практиків. Немає підстав думати, що погіршаться умови співпраці, хоча б тому, що ті, які зараз маємо, не можна назвати найкращими. Не можна теж говорити, що знизиться наш експорт чи інвестиції, бо якщо в інвестиціях ми поволі підходимо до цифри 1 мільярд доларів США, то в експорті ми впали на абсолютне дно. Згідно з українськими даними, за 11 місяців минулого року польський експорт в Україну зменшився аж на 52,1%, а польський імпорт з України на 49,8%. Отже, поточного року може наступити тільки зростання – менше чи більше. Не можна вважати, що велику роль тут відіграватиме політичний чинник.
Новий президент – це прагматик. Він буде використовувати можливості як на східних ринках, так і на ринках ЄС. Тож, сподіваймося на краще і, діючи в дусі “динамічного оптимізму”, далі розвиваймо взаємовигідну та корисну економічну співпрацю з великим та перспективним партнером і сусідом, яким є Україна.
“Наше слово” №8, 21 лютого 2010 року {moscomment}
