Іван Бакунович ■ ПОДІЇ ■ 2011-11-18
{mosimage}
Концертом у Сільському будинку культури в Малій Дубровиці біля Білої-Підляської розпочався цьогорічний Фестиваль української культури на Підляшші “Підляська осінь”, організований Союзом українців Підляшшя. У ході заходу відбулися зустрічі з різноманіттям української культури в багатьох селах, містечках та містах Північного й Південного Підляшшя.
Український спів, танці, театральні вистави для малят та дорослих, виставка фотографій Юрія Гаврилюка, український день для учнів Комплексу шкіл ім. А. Міцкевича в Більську-Підляському, концерт духовної музики, бесіди та зустрічі знайомих з-поза обох боків українсько-польського кордону – ці пункти заповнили програму цьогорічного свята, яке мало особливий характер. Чому?
Бо перший такий фестиваль організовано в суботу й неділю 31 серпня та 1 вересня 1991 року – тобто 20 років тому в Мельнику: він проходив під назвою “Музичні діалоги над Бугом”.
Організування від нуля
Організування першого фестивалю було матеріалізацією задумів сьогоднішнього журналіста Славка Савчука та художника з Мельника Ярослава Вишенька, які свого часу зустрілися на Замковій горі в Мельнику. Вони подивилися на долину, на річку Буг – і задумали організувати в цьому місці захід просто неба.
– Перший фестиваль допомагав організувати Юрко Новицький та Мірко Бужинський з Більська. Щоб цей замисел реалізувати, передусім необхідно було мати підтримку новообраної місцевої влади, фінанси та активних людей, які допомогли б улаштувати першу цього роду зустріч на Підляшші, – згадує Євген Рижик, сьогодні журналіст, а тоді – викладач у Білостоцькій політехніці. Згодом він приєднався до числа перших організаторів фестивалю і зробив чи не найбільший внесок у його розвиток. – У цей час людей, які могли б допомогти, було обмаль: але вони все ж були. Ми не знали, яка буде реакція ґмінної влади в Мельнику. А грошей не було взагалі. Перша організаційна зустріч відбулася в домі Я. Вишенька. У ній взяв участь тодішній секретар ґміни Петро Висоцький. З боку самоуправління була заява підтримати організування такого заходу, – каже Є. Рижик.
Щоб улаштувати український фестиваль, потрібна була підтримка людей з України, яка тоді ще була радянською. Та знайшлися добрі люди, які мали досвід організовування незалежних заходів на території України. Це були тогочасний завідувач відділу культури газети “Молода Волинь” Василь Ворон та директор молодіжного центру “Контакт” з Луцька Володимир Мазур.
“Хай живе!..” та феєрверки
В. Ворон в Україні організовував фестиваль авторської пісні “Оберіг”. Перед тим допомагав у влаштуванні концертів по підляських селах у 90-ті рр. в рамках передвиборчої кампанії до самоуправлінь.
Клопотання закінчилося успіхом. Міністерство культури України, хоч і невеличкою сумою, але все ж таки вирішило підтримати поїздку українських колективів до Польщі. Серед більщан також знайшовся спонсор. Був то Іван Михальчук, співвласник колишнього вже приватного підприємства “Farmbest”. Через цю підтримку свої кошти вирішило виділити польське Міністерство культури. А приватного часу, присвяченого на здійснення наміру, пального чи коштів на телефонний зв’язок з Україною – взагалі не перерахувати.
– Присутність багатьох артистів з України була для нас великою несподіванкою та успіхом. Передусім це були виконавці авторської пісні й барди, – пригадує Є. Рижик. – Саме таке середовище було чудово відоме В. Ворону, що організував свій фестиваль. – Виступив, зокрема, “Еней” зі Смиги, дует “Ас”, “Тріо Мареничів”, Олександр Гаркавий та ансамбль Юрія Поліщука з Рівного. Приїхали колективи з Волині, Тернопільщини, Київщини та Черкас. У місцевому кінотеатрі “Górnik” відбулася проекція українських мультфільмів. Крім цього, наші друзі з України привезли з собою якісне звукове оснащення та… феєрверки. Увечері 31 серпня 1991 р. вони, мабуть, уперше розсвітили небо над околицями Мельника. Великою несподіванкою стало слово новообраного тоді війта Мельницької ґміни Юрія Віховського, який привітав усіх прибулих – а можна було їх рахувати в сотнях, навіть тисячах, – вигуком “Хай живе самостійна Україна!”
Слід звернути увагу, що перший фестиваль у Мельнику відбувався через кілька днів після проголошення Незалежної України і, як згадували друзі з України, це був один з перших фестивалів української культури за кордоном, до організування якого були причетні українці з незалежної вже України.
Зі скромної сцени – у велике русло
Мала Дубровиця, Біла Підляська, Сім’ятичі, Черемха, Кліщелі, Орля, Більськ-Підляський, Білосток – це ті місцевості, в яких цього року проходили фестивальні заходи. Представляли українську культуру вже не тільки гості з України, як то було два десятиліття тому. Українська культура – це теж ряд місцевих колективів чи митців, які виконують українську пісню, творять українську поезію. Сьогодні фестиваль став центральною подією не тільки українського життя на Підляшші, але також однією з центральних подій в українському культурному житті в масштабі всієї держави.
– Ювілей завжди спонукає задуматися. Якщо згадати те, що було двадцять років тому, зокрема те, в якому стані 1991 р. було культурне життя на Підляшші, наскільки ця культурна традиція, яка жила тут століттями, ще не була присутня в цьому основному культурному руслі цього реґіону, і глянути, як розвивається сьогодні, то бачимо велику різницю, – говорить д-р Григорій Купріянович, також причетний до влаштування першого фестивалю. – Хоч перший захід відбувався лише в Мельнику, тепер він проходить у багатьох місцевостях на Підляшші. І не тільки з цього боку Бугу, але й по тому боці – на Південному Підляшші. Завдяки людям, які присвячують свій час і сили, ми досягли того, що культурна традиція, яка жила в реґіоні століттями, врешті-решт увійшла на велику сцену, у нормальний культурний обіг. І нарешті почали її називати такою, якою вона є – українською.
На Фестиваль української культури на Підляшші приходять не лише місцеві мешканці. Часто-густо можна зустріти людей, які їдуть на Підляшшя не випадково, а радше цілеспрямовано.
– Безсумнівно, найгарніша осінь є на Підляшші, в цьому особисто ми переконалися тоді, коли потрапили до Більська-Підляського під час фестивалю, – говорять Катерина, Патриція та Аня, студентки варшавської україністики. – Тут зустріла нас не тільки гарна осіння погода, але й прекрасні люди – відкриті, готові завжди допомогти. Ми приїхали побачити сам фестиваль. У п’ятницю всіх розважали молоді українські гурти з Підляшшя. Зіркою вечора був ансамбль “От вінта” з Рівного. Усі глядачі, також ми, танцювали рокабіллі. Ой, діялося! Інша, але не менш пречудова, атмосфера була в суботу. Це було справжнє свято українського фольклору, музики, танцю: що не можна було надивитися на гарних дівчат і хлопців. Аж ноги самі рвалися, щоб танцювати гопака з ансамблем “Ранок”!
“Наше слово” №47, 20 листопада 2011 року {moscomment}
