Анна Коженьовська-Бігун ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2009-08-06
{mosimage}
Дума Про Тараса Бульбу, сценарій: Євген Березняк, Леонід Тома, режисери-постановники: Петро Пінчук, Євген Березняк, Україна 2008
Наскільки написана Гоголем історія приваблива для кінематографії свідчить факт, що майже паралельно з російським “Тарасом Бульбою” українці створили свою власну версію роману – “Думу про Тараса Бульбу” в режисерії Петра Пінчука та Євгена Березняка.
У порівнянні з російськими колеґами українські реалізатори мали набагато менше фінансових засобів і це, без сумніву, вплинуло на екранний ефект та спосіб реалізації, яка швидше пригадує знаний у Польщі театр телебачення, ніж художній історичний фільм.
Зрештою, перекладається це також на спосіб гри акторів – дуже театральний, часом аж карикатурний у надмірних жестах і міміці. Видно, що деякі актори мають більший досвід у грі “до останнього ряду”, ніж на фільмовому майданчику. Винятком є, очевидно, Михайло Голубович, виконавець титульної ролі, який вдало використав ці недоліки фільму на власну користь, демонтуючи прецизійну і дуже свідому гру тонкощами і недоговореністю. Його Тарас Бульба це тип такого “ніжного варвара”. З одного боку тягне його до війноньки, щоб собі шабелькою помахати, та більше в ньому ворохобництва, ніж політичної думки. З другого боку вміє глибоко переживати біль, а його вчинками керують справжні емоції.
У кінострічці властиво немає широких, масових сцен. Режисери розповідають історію героїчного козака на великих планах і деталях. У сценах битв чи облоги виглядає це досить комічно, коли жменя акторів мусить грати великий натовп і махати шаблями в повітрі – з браку достатньої кількості противників. Кадри компоновані хаотично, каскадерські трюки дуже невдалі. Багато елементів розрахованих на дешевий ефект – хоча б дуже штучні кадри з вином, яке спливає по сорочках під час фуршету. Не добре укладені дуелі й бої. Змагання Бульби з “вражими ляхами” наприкінці стрічки дуже мізерне з хореографічного погляду. У фільмі з’являються просто шкільні промахи, коли, наприклад, Андрій у любовній сцені в одній зйомці одягнений у жупан, у другій уже ні. Тут також виразні монтажні помилки – герої розмовляють із собою, дивлячись у зовсім інші напрямки. Зрештою, ця інтимна сцена з Андрієм і його коханою дуже наївна. Це любовна кашка родом з довоєнних романсів для кухарок, від якої часом просто нудить. Актор, який грає Андрія, погано добраний. Важко повірити, що це амант, для якого польська панночка втрачає голову, пускаючи в хід цілу серію нещасть. Натомість набагато кращою, ніж у російській версії, є сцена смерті Андрія. Видно в ній велику внутрішню боротьбу старого Бульби. Його любов до сина і його ненависть до виборів, які здійснив молодий козак. Андрій помирає в обіймах батька. А коли лежить уже на землі, Тарас витягає йому з -під голови польську шапку і ніжно всуває козацьку – гарна і велика сцена!
Сам сюжет фільму ще менш зрозумілий, ніж у росіян. Багато тут скорочень, які ведуть до зовсім неясних ситуацій. Хоча б коли після декількох помахів шаблями, кількох козацьких вигуків і випущення невеликої кількості піротехнічного диму, раптом дізнаємося, що саме відбувається облога міста, настільки велика і довга, що його мешканці вже помирають від голоду. З другого боку, сценаристи української версії вписали цю розповідь у зовсім інший, поетичний контекст. Фільм називається “Дума про Тараса Бульбу” і вже самим титулом повертається до старої української традиції пісні про героїчних козаків. А пісень не обов’язують закони драматургічної логіки чи історичної правди. Вона у своєрідний спосіб описує події й можна трактувати їх доволі свобідно. Тому реалізаторам можна вибачити певні драматургічні спрощення і нелінеарність акції. Режисери з конечності зосереджуються більше на психологічних мотиваціях героїв, ніж на розмашистих сценах акції. У фільмі немає епатування кров’ю і відрубаними кінцівками. Труп падає з помірною частотою. Якось дивно відсутня також псевдопатріотична промова вмираючого Бульби про царя, який вийде з руської землі. І хіба завдяки цьому стрічка набирає передусім людського виміру, залишаючи політику далеко в тлі.
“Наше слово” №32, 9 серпня 2009 року {moscomment}
