Якуб Логінов ■ УКРАЇНА ■ 2010-01-22
Хоч ситуація на українсько-польському кордоні надалі далека від нормальності, впродовж останнього року дещо таки змінилося на краще. Рік тому введено нові митні правила, якими обмежено ліміт ввозу цигарок до Польщі з десяти пачок до двох. Результат – несподівано позитивний (хоча не для всіх): тепер на пішохідному пункті пропуску Медика-Шегині можна перетнути кордон упродовж десяти хвилин.
Для порівняння – раніше для цього було потрібно декілька годин. У цьому контексті варто згадати і про надзвичайну популярність дешевих авіасполучень Катовиці-Київ, які дають доступну багатьом подорожнім можливість перетнути кордон без черг і приниження.
Битва за право обманювати державу
Коли в грудні 2008 р. польська митна служба вводила антиконтрабандні правила, здавалося, що вони не утримаються довго. Адже митники не один раз уже пробували щось зробити з ситуацією, однак завжди тиск “човників” виявлявся сильнішим, а важливішими від туристів були контрабандисти. Збунтувалися вони й цього разу, тобто на зламі 2008 та 2009 рр.: певної миті ситуація нагадувала реґулярну війну “цигаркових бізнесменів” з правоохоронцями, внаслідок якої декілька поліцейських і митників ледь не померли від побиття. Як завжди, контрабандисти користувалися досить високою підтримкою з боку преси та політиків. “У східній Польщі немає праці, тож цим бідним людям треба дозволити займатися контрабандою”, – офіційно апелювали представники місцевого самоврядування Перемишля та воєвідського управління в Ряшеві.
Однак цього разу влада не пішла на поступки, а найаґресивніших учасників бунту послідовно арештували та засудили. У боротьбі з контрабандою допомогла також Прикордонна служба України, котра саме тоді пригадала, що угода про особовий рух дозволяє польським громадянам перебувати в Україні без візи лише 90 днів. Отже, польські контрабандисти (а саме польські громадяни блокували рух на кордоні), котрі щодня перетинали кордон, давно вже вичерпали свій ліміт, тому отримали тримісячну заборону в’їзду в Україну. Ці приклади доводять, що навести порядок на кордоні, коли є бажання, таки можливо, а головна перешкода – це брак політичної волі з боку влади Польщі та України.
Дати людям вудку, а не рибу
Хтось може обурюватися, що я так однозначно схвалюю дії, внаслідок яких тисячі польських громадян, які жили з контрабанди, втратили підставу утримання. “Це не їхня вина, що в реґіоні немає праці”, “Вони нічого поганого не роблять, човникова контрабанда – це дрібниця, бо справді велика контрабанда їде вантажівками”, – такі висловлювання часто можна почути з вуст політиків, громадських діячів та журналістів.
На мою думку, це зовсім некоректний підхід. Адже пункти пропуску, як сама назва підказує – це не соціальна установа для підтримки безробітних, а місце, яким повинні користуватися туристи, бізнесмени та інші подорожні. Словом, турист не може чекати на перетин кордону п’ять і більше годин тільки тому, що певна група людей вирішила робити на кордоні нелеґальний бізнес.
Зрештою, слова керовані на підтримку контрабандистів, лише відтягують увагу ЗМІ від проведення загальних дебатів про те, як вирішити назрілі соціальні проблеми прикордоння. А проблему слід назвати справжнім іменем: певна,і то дуже численна, група людей настільки звикла до контрабандного стилю життя, що вони не спроможні самостійно знайти нормальну працю. Адже на кордоні “човник” сам собі пан і хазяїн: хоче – піде зранку на “роботу”, проспав – нічого, можна поїхати пізніше. На цій “роботі” можна всіх довкола лаяти, палити та пити горілку – а спробуй так поводитись на нормальній роботі. При чому й справді, те, що ці люди не вміють інакше жити – це не зовсім їхня вина, просто цілими роками держава їм на це дозволяла, а водночас не мала жодної ідеї на економічне відродження “східної стіни”.
На мою думку, цих людей, колишніх контрабандистів, тепер слід потрактувати так само, як звільнених докерів щецинської та ґдинської корабельні. Тобто створити соціальну програму, яка допомогла б їм стати на ноги. У нинішній ситуації це не проблема, оскільки саме на такі цілі передбачені гроші з Європейського соціального фонду. Ці люди повинні мати опіку психологів та персональних консультантів, і на вищому рівні, ніж “класичні” безробітні. У крайньому разі, їм треба допомогти знайти працю в країнах Західної Європи – інші поляки так зробили, то й контрабандисти не обов’язково мусять блокувати кордон, а можуть виїхати на заробітки, відкласти гроші і повернутися.
Відродження туризму
Досвід минулого року підтвердив, що надійною альтернативою для “човникування” є розвиток туризму, наслідком чого будуть нові робочі місця. Однак для цього потрібно звільнити кордон від “човників”, оскільки туристи не погодяться стояти в довжелезних чергах. Досить було появи дешевого авіасполучення Катовиці – Київ, а українська столиця стала привабливим місцем туристичних подорожей поляків. Це дозволяє припустити, що так само станеться й зі Львовом, коли це місто отримає нарешті зручне та дешеве повітряне сполучення з польськими містами (наприклад, із Ґданськом або Познанем). Проте це вимагає дальшої лібералізації українського авіаринку, що не подобається олігархам, які заробляють мільйони доларів на монопольних, високих цінах квитків.
Подібне можна сказати і про сухопутні пункти пропуску. Як показує досвід, таки можливо пройти через кордон без хабарів за 10 хвилин, проте лише на пішохідному пункті пропуску в Медиці. На автомобільних переходах це неможливо, оскільки занадто багато людей живе з хабарів.
На жаль, на створення нових пішохідних пунктів пропуску розраховувати не можна. Нові пункти перетину кордону, які мають побудувати до Євро 2012, не передбачають обслуговування пішохідного та велосипедного руху. Як твердить прес-служба ряшівського та люблинського воєводи, ніхто, у тому числі громадські організації, не зголошував їм такої потреби, але, за бажанням, ще можна це змінити. Може, таки варто спробувати?
Більше про кордонну проблематику читайте на сайті www.porteuropa.eu
“Наше слово” №4, 24 січня 2010 року {moscomment}
