Мирослав Маринович, Мирослав Левицький, Вахтанг Кіпіані ■ УКРАЇНА ■ 2010-04-15
{mosimage}
У жалобі Львів. У жалобі Галичина. У смутку вся Україна. Вислів “Катинь -2” у всіх на вустах. Смоленська земля стала для польської нації зловісним “бермудським трикутником”. Як і в Польщі, так і всі в Україні шукають розгадку тієї приголомшливої волі Господньої. І не знаходять…
Під новітньою Катинню склала свої повноваження команда державних мужів, яка сміливо і наполегливо повертала Європі пам’ять про злочини комунізму, про які та воліла забути.
З виконанням цього завдання ми в Україні асоціюємо передусім імена президента Польщі Леха Качинського, директора Інституту національної пам’яті Януша Куртики, генерального секретаря Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Анджея Пшевозника, хоч, ясна річ, таку місію не під силу було б виконати лише цим трьом особам. Душі усіх тих, що загинули під Смоленськом, зможуть постати тепер перед Богом і невинно убієнними жертвами комунізму з чистим сумлінням.
Відійшла у вічність когорта достойників європейського рівня, яка не лише стала рівним партнером вишколених фахівців Західної Європи, а й була сповнена високої місії поєднати високий професіоналізм із виробленою християнською духовністю і міцними моральними принципами. Це були гідні репрезентанти християнського краю, який не хотів із царства Антихриста потрапити у царство агресивного антихристиянського секуляризму, що сьогодні намагається здобути монополію в публічній сфері об’єднаної Європи.
В останні десятиліття Господь посилає польському народові великі випробування, які вражають людську уяву. З одного боку, це випробування славою і найвищою місією на землі: вибір Папою Римським Івана-Павла ІІ, “Солідарність”, лідерство у звільненні підкомуністичної Європи. З іншого боку, це трагедія світового масштабу – новітня втрата під Смоленськом найвищої державної еліти. Від випробувань такої несамовитої амплітуди заламався б не один народ – але не польський. І Бог про це знає. Бо Він ніколи не накладає на народ більшого хреста, ніж той може знести. Тому ми в Україні віримо й переконані, що польський народ вийде із цього випробування ще сильнішим і згуртованішим. За це ми складаємо перед Богом свої молитви…
Мирослав Маринович
Вість про падіння 10 квітня в Росії літака Президента Польщі в душах мільйонів українців відлунилося шоком. У першу мить не сприймали вони думки, що таке могло статися. Проте, коли виявилося, що це реальність, коли ведучі ряду телеканалів в Україні (“1+1”, “5-й канал”) вийшли перед камери в чорному одязі і всі новини з українського життя, з Киргизії, були відкладені на другий план, прийшло усвідомлення, що це правда. Тисячі людей з білими та червоними квітами й скорботними свічками пішли під дипломатичні установи Польщі в Україні.
А політики, окрім квітів, виловлювали й слово співчуття польській нації. Лідерка об’єднаної опозиції Юлія Тимошенко заявила з приводу трагедії під Смоленськом: “Це страшна трагедія, яку важко зрозуміти і неможливо усвідомити. Навіть одне життя є безцінним. Тим більш (…), коли від нас ідуть люди, які визначають обличчя Європи та світу. Саме такою людиною був Президент Польської Республіки Лех Качиньський – справжній патріот Польщі і друг України. Хочу висловити співчуття близьким і рідним загиблих. Схиляю голову в скорботі разом з польським народом, який зазнав непоправної втрати”.
Згодом вона, коли вже ряд країн світу оголосили у себе траур у зв’язку з трагедією під Смоленськом, зробила ще одну заяву: “Польща є великим другом України, між нашими країнами тісні і справжні добросусідські відносини. Тому з людських і моральних міркувань прошу владу розглянути можливість оголосити понеділок 12 квітня днем жалоби в Україні”.
Депутат Тарас Чорновіл вважає, що в Україні варто оголосити не лиш один день, цілий тиждень жалоби у зв’язку з авіакатастрофою під Смоленськом, у якій загинув Президент Польщі Лех Качинський.
Віце-прем’єр опозиційного уряду голова Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеґрації, голова Народного руху України Борис Тарасюк надіслав співчуття на ім’я виконувача обов’язків президента Польщі, маршалка Сейму Республіки Польщі Броніслава Коморовського, бажаючи народові Польщі міцності духу і віри в Божу милість. У співчутті сказано: “Жахливість трагедії такого масштабу неможливо осягнути і вкрай важко висловити відчуття скорботи від цієї втрати. Для мене неймовірним болем стала новина про загибель багатьох моїх приятелів, однодумців та славних представників Польщі”.
Також і українська влада, себто президент, уряд, голова Верховної Ради, МЗС та Міністерство оборони, висловили співчуття полякам. У президентському співчутті сказано: “Ми поділяємо важкий біль втрати дружнього польського народу і сумуємо з родинами загиблих”. А після запису у скорботній книзі у Посольстві Польщі в Україні Президент України оголосив понеділок 12 квітня днем жалоби в Україні.
Співчуття у в’язку з трагедією під Смоленськом висловили полякам глави українських Церков – глава УГКЦ, кардинал Гузар та глава УПЦ КП, патріарх Філарет та глава УПЦ МП, митрополит Володимир. Були окремі співчуття від єпархій, від органів місцевого самоврядування, від різних партій. Ще 8 і 9 квітня багато польських сайтів не залишали “сухого місця” на партії Всеукраїнське об’єднання “Свобода” за їхню спробу зірвати відкриття провокаційної виставки в Українському домі. У переданому 11 квітня на руки Польщі в Україні співчутті свободівців сказано: “Віримо, що в цій гіркій скорботі польський народ стане ще сильнішим та згуртованішим, і ця сила та єдність допоможуть йому пережити біль, не розгубитися, а знайти мужність жити і рухатися далі”.
Починаючи з 10 квітня не лише в костелах, а й у церквах по всій Україні правилися панахиди за упокій душ загиблих під Смоленськом. Глава Української греко католицької церкви Блаженніший кардинал Гузар 11 квітня костелі Св. Олександра в Києві взяв участь у поминальному богослужінні за упокій душі Президента Польщі Леха Качинського, його дружини Марії та всіх членів делеґації, які загинули в авіакатастрофі.
Глава УГКЦ зазначив, що постать Президента Польщі, записалася дуже виразно в бажанні справжнього чесного, щирого сусідства українського і польського народів:
– Я зустрічав його щонайменше два рази пізніше й обидва ці рази були в обставинах, коли він як представник польського народу, а наш тодішній президент Віктор Ющенко – як представник українського народу і ми єпископи – польські й українські разом з ними шукали примирення, казали одні одним: “Ми прощаємо й у вас просимо прощення”.
Оця постать Президента Польщі, яку сьогодні споминаємо в наших молитвах, власне записалася дуже виразно в тому бажанні справжнього, чесного, щирого сусідства наших народів. Для наших церков це теж надзвичайно важливо, тому ми повинні в сьогоднішній день щиро подякувати Богові, що такі люди є.
Мирослав Левицький
Перші повідомлення про катастрофу літака польського президента страшною звісткою швидко розлетілися. Але… День був суботній, вихідний, і вітчизняний політичний клас зробив вигляд, що загибель Леха Качинського, його дружини та ще понад 90 представників військово політичної еліти сусідньої держави, нас не стосується. Цього вже достатньо для першого висновку про цивілізованість і “європейськість” еліти української.
Першим прозвучав голос позафракційного депутата Верховної Ради Тараса Чорновола, який у вечірньому ефірі “5 каналу” сказав вчасні слова: “Польща – наш давній друг, президент Польщі часто був гостем в Україні… З цієї сторони для України був би дуже мудрий і по-християнському правильний крок співчуття”.
Буквально за пару годин, наче відгукуючись, хоча, зрозуміло, що ці події між собою прямо не пов’язані, президент Віктор Янукович видав указ про денний траур. На відміну від керівників Росії, Литви, Грузії, Євросоюзу главі Української держави та його численному апаратові знадобилася доба, щоб услід за іншими державами та міжнародними організаціями вирішити як саме треба було б віддати данину пам’яті жертвам трагедії.
Далі надійшла черга Віктора Ющенка, який через прес-секретаря оприлюднив таку заяву: “З життя пішов мій особистий друг і політичний побратим, з яким ми разом мріяли про процвітання Польщі і України в братерстві і злагоді, разом працювали заради втілення спільних надій наших народів”.
Янукович, правда, на відміну від свого попередника, особисто прийшов до Посольства Польщі в Україні, запалив свічку навпроти портрета Леха Качинського, та висловив свій жаль у книзі співчуттів. Президент згадав, що був знайомий з паном Качинським ще з того часу, як той працював мером Варшави. Перша і, як виявилося, остання зустріч у президентському статусі була 25 лютого цього року, під час інавґурації. “Мені було приємно працювати з цією виваженою людиною і досвідченим політиком” – сказав Янукович.
За словами аташе з питань культури польської амбасади в Києві Ольги Гнатюк, “у нас були всі, всі”. Приїхав спікер Верховної Ради Володимир Литвин, адже у “другій Катині” загинули відразу 14 польських парламентаріїв. Був прем’єр -міністр Микола Азаров. Була велика делегація МЗС. Перед посольством як і перед консульствами у Львові та інших містах – цілі гори білочервоних квітів, безліч свічок.
Навіть українська правиця, яка в більшості позицій опонує польській правиці, репрезентантом якої був політик Лех Качинський, – Всеукраїнське об’єднання “Свобода” та Українська народна партія знайшли сили висловити солідарність з громадянами Польщі. Партія Юрія Костенка наголосила на винятковому внескові “великого патріота своєї нації” у двосторонній діалог, “процес взаєморозуміння між українським та польськими народами попри складні історичні взаємовідносини”.
І це пише та УНП, котра на заході України встановлює пам’ятники бандерівцям, зокрема в Рівному командирові УПА Климові Савуру, який зіграв не останню роль у розгортанні кривавих подій на Волині у 1942-1943 рр.
А партія Олега Тягнибока знайшла мужність сказати – “Ми, українці, сумуємо разом з польським народом”.
Це було б дивним, але це є беззаперечним фактом: можна бути українським патріотом і націоналістом, але не бути антиєвропейцем і полонофобом. Це, між іншим, один із результатів історичного примирення між українцями та поляками, в якому роль Президента Леха Качинського важко переоцінити.
Вахтанг Кіпіані, Київ
“Наше слово” №16, 18 квітня 2010 року {moscomment}
