Петро Андрусечко ■ УКРАЇНА ■ 2010-04-02
Одна з перших зустрічей президента Віктора Януковича з прем’єром Миколою Азаровим дуже нагадувала бесіди Путіна з російськими високими чиновниками: у світлі журналістських камер президент роздає накази своїм підлеглим, а ті зосереджено слухають. Важко щось припускати стосовно запозичення зразків політичного менеджменту від великого сусіда. Чи все завершиться тільки на цьому?
Новий уряд сформували в експресному режимі, проте в його складі опинилися або старі знайомі, або люди “нізвідки”. Микола Азаров у прем’єрському кріслі не здивував. Однак решта складу уряду підтверджує давно відому рису Януковича: він не забуває про тих, хто підтримав його у складні моменти. Це кардинально відрізняє нового президента від попереднього. Проте Янукович не може не рахуватися з різними впливами в лавах Партії реґіонів.
Новий уряд – не найменший в історії урядів пострадянських держав. На зустрічі з новими керівниками Янукович під креслював, що міністерствам слід “схуднути”, позбувшись непотрібних заступників міністрів. Щоправда, заклик не стосується заступників прем’єра, яких назбиралося аж семеро!
Фіґовим листочком нового уряду, своєрідною леґітимізацією реформаторських починань став Сергій Тигипко. На відміну від Арсенія Яценюка він прийняв пропозицію Януковича. Тим часом Яценюк залишається в парламенті і має можливість формувати опозиційну групу спільно з частиною депутатів фракції “Наша Україна – Народна самооборона”. Щоправда, вже тепер аналітики прогнозують, що коаліція буде кишеньковою. А сам Янукович встиг назвати Яценюка “улюбленою опозицією”. С. Тигипко опинився у складнішій ситуації. На виборах він посів третю позицію з гарним результатом 13%. Однак швидко стало відомо, що на дострокові вибори сподіватися не варто (а крім того перенесено заплановані на кінець травня місцеві вибори). Для Тигипка з його політичною силою “Сильна Україна”, яка знаходиться поза офіційним політикумом України, це означало перетворитися на віртуального політика з віртуальною партією та віртуальною підтримкою.
Чи не виявиться рішення Тигипка політичним суїцидом? Сергій Леонідович леґітимізує економічні дії нового уряду. Можливо, йому світить роль цапа-відбувайла. Щоправда він наголошує, що перебуватиме в уряді стільки, скільки будуть реалізовуватися реформи. Однак вже тепер Тигипко зазначає, що зустрічає опір у лавах уряду. Реформування відбуватиметься нелегко (якщо це взагалі не mission imposible), адже передвиборчі обіцянки в економічно соціальній сфері були захмарними, а модернізація економіки в поєднанні з величезними соціальними виплатами може виявитися нездійсненним бажанням. До того ж Тигипко підкреслює орієнтацію на європейський курс, проте його начальнику, прем’єру Азарову, ближча модель економічної інтеґрації з пострадянським простором. При Азарові Україну чекає, швидше за все, централізація влади, що також важко назвати європейською тенденцією.
Придивіться уважно до решти постатей нового уряду, і побачите, що він віддзеркалює непростий склад різних сил всередині ПР та деякі зовнішні зв’язки реґіоналів. Адже до партії входять як люди, пов’язані з самим Януковичем, так і з Ахметовим або з Фірташем. До того ж дехто з політичних фігур, які отримали міністерські посади, є своєрідними ланками, які пов’язують окремі групи впливу та інші політичні сили. Окремі постаті дуже виразні, можна навіть сказати, що вони представляють своєрідну спадщину епохи Леоніда Кучми, інші взагалі невідомі.
Деякі призначення однозначно викликають чималий резонанс. Наприклад, новий міністр освіти Дмитро Табачник, відомий своєю боротьбою з “українським фашизмом”. М’яко кажучи, новий міністр має мало прихильників на захід від Дніпра. Можливо тому в міністерстві він з’явився в супроводі двох охоронців, і кажуть, надалі пересувається коридорами свого відомства з охороною.
Безпосереднім начальником Табачника є заступник прем’єр міністра Володимир Семиноженко. В інтерв’ю одній з українських газет він говорив про спекуляції на тему ОУН та УПА чи Голодомору, які мали місце. Зазначив, що Україна є багатоетнічною країною, для якої “важливі культурні цінності, ну і в кожному реґіоні країни є свої особливості. І це треба поважати”. Як можна поєднати боротьбу з українськістю Табачника та “європейські цінності” Семиноженка? (При нагоді зауважте, що ці політики знайомі з часів Кучми).
Табачник викликає чи не найбільший громадське “фе”. Дехто з коментаторів вважає, що саме це призначення може стати імпульсом до масштабного відкритого спротиву. Зрештою, й інші постаті викликають не менший протест. Наприклад, кримські татари звернулися до Генеральної прокуратури з вимогою порушити кримінальну справу проти міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова, якого вони звинуватили у “фашистських та шовіністських” висловлюваннях. (Свого часу той назвав татарів “посібниками Адольфа Гітлера” та санкціонував міліцейські акції проти татарських забудов на горі Ай Петрі).
Інший віце-прем’єр, Володимир Сівкович, став відомим широкому загалу своїми виступами, у яких говорив про те, що 2004 р.не було ніякого отруєння Віктора Ющенка. Постать Юрія Бойка на чолі Міністерства палива та енергетики означає, що до гри повернувся його політичний патрон та товариш Дмитро Фірташ – засновник “RosUkrEnergo”. Несподіванкою стало призначення Василя Цушка на посаду міністра економіки. Очевидно, вирішальними в цьому призначенні стали не його професійні здібності. Швидше за все, Цушко завдячує це ролі, яку він відіграв 2007 р., будучи тоді міністром внутрішніх справ, під час боротьби за контроль над Генпрокуратурою. Після того Цушко на тривалий час захворів.
Певною мірою здивувало призначення Костянтина Грищенка міністром закордонних справ. Адже останнім часом експерти прогнозували залишення на цій посаді Петра Порошенка, тим більше, що той проявив себе успішним організатором роботи української дипломатії. На додаток, Порошенко знайомий з Азаровим ще з часів створення Партії реґіонів 2001 р.
Це лише кілька прикладів. Головне, як виглядатиме реальна робота нової влади. Одразу після виборів говорили, що уряд Азарова з високою ймовірністю може покінчити “самогубством” і “згоріти”. Складність у реалізації реформ може змусити Януковича до кадрових перестановок. Будучи при владі, ПР стоїть перед величезними проблемами. Маючи практично всю повноту влади, вона не зможе звинуватити когось у власній безуспішності. А її електорат очікує не лише символічних жестів на кшталт підтримки російської мови, але в першу чергу покращення економічної ситуації. Адже гаслами Януковича в цій кампанії були “почути кожного” та “покращити життя вже сьогодні”.
“Наше слово” №14, 4 квітня 2010 року {moscomment}
