(гс) ■ ПОДІЇ ■ 2010-04-22
Імовірно, справи національних та етнічних меншин не будуть перенесені з Міністерства внутрішніх справ і адміністрації до Міністерства культури і національної спадщини, бо такої зміни не хоче теперішній уряд, про що повідомляє у відповідній заяві. Про “необов’язковість” таких змін раніше висловилися сеймові експерти з законодавчих питань.
Нагадаймо, що з інтерпеляціями стосовно зміни відповідних законів виступали ще 2008 р. депутати Ян Відацький та Євген Чиквін, а в липні минулого року з’явився проект нового закону. Серед арґументів, зокрема, наводилося те, що питання про збереження й розвиток культури меншин досить далекі від основних завдань МВСіА, тому вилучення їх із цього відомства було б доказом, що держава хоче підтримувати культурну автономію меншин, не здійснюючи над ними адміністративно поліційного нагляду.
У проекті закону, на який уряд прореаґував скептично, пропонується поділити відділ МВСіА, який тепер відповідає за віросповідні питання та національні й етнічні меншини, на два окремі; при цьому меншини треба перенести в розпорядження міністра культури. Такі зміни підтримали представники деяких меншинних організацій, які минулого року, коментуючи справу для “НС” (№ 33, 2009 р.), відзначали, що МВСіА не виконує функції справжнього мецената культури меншин, забюрократизувало процес надання дотацій та розрахунків, до того ж, на думку представників меншин, перехід до МКіНС був би корисним, бо існує позитивний досвід співпраці з цим відомством до 2005 р. (тоді законом про національні та етнічні меншини їх справи перенесено до МВСіА).
Уряд у своєму січневому положенні відзначає, що хоч для змін немає істотних перешкод, то з огляду на “раціональне функціонування держави” такий розподіл і зміна здається безпідставною. У документі відзначається також, що пропоновані зміни обмежували б повноваження прем’єр міністра щодо самостійного визначання відділів державної адміністрації, якими мають управляти окремі міністри. Крім цього, теперішній стан дозволяє голові уряду реаґувати в залежності від потреб, а твердий запис у законі позбавив би його такої можливості. Уряд відкидає також арґументи, які подано в поясненні до проекту закону, зокрема про “поліцейські нахили” держави, бо, з позиції уряду, теперішній міністр внутрішніх справ і адміністрації, особливо в плані повноважень, значно відрізняється від міністра внутрішніх справ з часів ПНР: “Значна частина завдань, фінансованих з бюджету відповідного міністра з питань віросповідань та національних і етнічних меншин, має подібний характер до завдань, фінансованих у рамках бюджетів одиниць територіального самоврядування і не входить у межі завдань, що фінансуються відповідним міністром з питань культури та національної спадщини (це стосується, зокрема, фінансування інвестицій, пов’язаних з освітою та існуючими або утворюваними центрами громадського й культурного життя меншин, фінансування мас медіа, заходів та часописів місцевого й реґіонального характеру)”, – написано в положенні, яке закінчується висновком про те, що “уряд неґативно оцінює обговорюваний проект закону і визнає, що він не повинен бути предметом подальшого законодавчого процесу”.
* * *
Справа депутатського проекту закону до сьогодні не закрита, хоч оцінка експертів та положення уряду радше не дають шансів на його остаточне прийняття і схвалення. Однак багатьох представників меншин ніхто так і не спитав про їхню власну оцінку пропонованих змін, а серед ініціаторів проекту закону – здебільшого опозиційні депутати. Отже невідомо, чи йдеться про реальні зміни, чи, може, про звичайний політичний заколот?
“Наше слово” №17, 25 квітня 2010 року {moscomment}
