Наталя Кравчук ■ ПОДІЇ ■ №12, 2017-03-19
Початок 2017 року приніс нам сумну вістку. В Торонто у Канаді 3 січня упокоївся в Бозі Ярослав Соколик, людина до останніх днів земного життя віддана українським справам як в Країні Кленового Листя, так і в Україні. Ідеалізував свою духовну Батьківщину, що давало Йому сил для творчої професійної та громадської праці.
Ярослав Соколик народився у Львові, у патріотичній сім’ї Василя та Марії (з дому Горбаль). У місті Лева здобув освіту, став членом І дивізії Української національної армії. Повоєнна завірюха примусила пана Ярослава, як багатьох молодих побратимів, залишити отчину й податися 1948 р. до спокійної, стабільної Канади, де зразу включився в українське громадське життя. Став співзасновником спортивного товариства «Україна» та організації української молоді «Пласт», бо свідомий був, що своїх ровесників з подібною долею треба зразу пригорнути до українського середовища на чужині.
Водночас пан Ярослав наполегливо вчився і 1955 р. закінчив відділ механічної інженерії Політехнічного університету в Раєрсон. На тому не зупинився. Продовжував студії в Торонтонському університеті. У машинобудівельній індустрії довірили пану Ярославу пост головного інженера, а навіть був державним дорадником машинобудівельної технології.
З професійним удосконалюванням у житті Я. Соколика паралельно йшла відданість українській громадській справі: активно діяв у Товаристві українських інженерів і навіть був редактором періодика «Вісті українських інженерів». Пана Ярослава 1977 р. обрано головою пластової станиці в Торонто. З 80-х рр. поглинає Його суспільна праця у Світовому конґресі вільних українців (СКВУ). Тут керував комісією преси й інформації, а також був членом секретаріату СКВУ. Від середини 80-х рр. протягом 10-ти років керував торонтонським відділом Конґресу українців Канади (КУК). Напередодні історичного ювілею, так важливого для духовної єдності всіх українців, розпорошених по світі та в Україні, Я. Соколик очолив у Торонто Комітет святкувань «1000-ліття хрещення України».
Коли тільки виринула вільна Україна, Я. Соколик зініціював підписання договору дружби між містами Торонто і Києвом. Початок 90-х рр. – це нова хвиля вибуху ейфорії серед українців діаспори. Вони встановлюють контакти з неурядовими організаціями українців у Східній Європі і представниками влади у вільній уже Україні. Для тієї же хвилі працювали вони десятки років, вели посилену діяльність, яка не дозволила затратити українцям свою ідентичність і віру у прихід самостійної України. Для української громади в Польщі пам’ятним став 1993 р., коли-то чільне керівництво Об’єднання українців у Польщі запросили на світовий конґрес українців у Торонто. Вирішили тоді організацію Світовий конґрес вільних українців перейменувати на Світовий конґрес українців (СКУ), тому що всі українці стали вільними! Пана Ярослава обрано генеральним секретарем цієї організації, чого делеґація українців з Польщі була не тільки свідком, але теж свій голос віддала за цю кандидатуру.
Приїжджаючи до Варшави, чільне керівництво СКУ, серед якого був і пан Ярослав, завжди мало зустрічі з найвищими посадовими особами Польщі. Відтепер усі сили і програми СКУ скеравані були в бік України. У Києві покликали Українську всесвітню координаційну раду (УВКР), а пан Ярослав, як людина заслужена, що ставила помостки між Канадою та Україною, став членом президії УВКР. Потім, 1996 р., покликали Його до комітету підготовки ІІ Всесвітнього форуму українців у Києві (перший відбувся 1990 р. у Білому Борі в Польщі!). У праці київського форуму теж брали активну участь українці з Польщі. Завжди з нами були пан Ярослав з дружиною Оксаною, тоді – головою Світової федерації українських жіночих організацій. Вони разом дораджували, підказували й активізували нас. Стали нам близькі і сердечні донині. Тим більше, що пані Оксана 1991 р. була ініціаторкою заснування в Польщі Союзу українок. Ми її назвали нашою коханою «хресною мамою».
Дев’ять десятиліть життя пана Ярослава – це довгий шлях, наповнений патріотичними ідеалами і ділами в ім’я відродження державності і церковного життя в Україні. Пан Соколик сповнився теж як відданий канадський громадянин і професіоналіст у своєму інженерському профілю. Винятково діяльне життя принесло пану Ярославу заслужені визнання від двох держав – Канади та України. З нагоди 100-ліття поселення українців у Канаді наділено його спеціальною відзнакою – як одного зі ста визначних українців. Генеральний губернатор Роман Гнатишин 1992 р. нагородив Його медаллю з нагоди 125-ліття Канади. Пан Ярослав теж відзначений пластовим орденом, грамотою президента Леоніда Кучми та медаллю «За заслуги» ІІІ ступеня від президента Віктора Ющенка. У сімейному архіві зберігається ще ряд високо цінованих нагород і дипломів.
Повноти багатогранного життя пана Ярослава додавала вірна супутниця Його життя – пані Оксана, теж пластунка, піаністка й активістка музичного, художнього та жіночого руху в Торонто. Щасливі панство Соколики виховали двох синів – Всеволода, діяча СКУ, та Ігоря, професора, який є батьком трійки дітей: Андрійка, Данилка і Катрусі.
Незабутніми ставали у Варшаві зустрічі з панством Оксаною і Ярославом Соколиками, коли тільки заходили вони до ОУП чи редакції на Новогродзькій, а відтак на Косцеліській. У неділі навідувалися на парафіяльні зустрічі при церкві на Медовій. Такі гості мило бачені були, коли поверталися з України і зупинялись у сім’ї брата Романа. Тоді привозили нам свіжі вістки з Києва, Львова, Луцька чи Острога. Бувало, що ми вже були зневірені політичним процесом чи браком видного відродження в Україні. Достойні панство, завжди з неймовірним спокоєм, а навіть радістю, вселяли в нас надію, що все-таки ідуть зміни в материку, який виходить з поневолення тільки власними силами. Вони залишали нам добру енергію, бо були сердечні і позитивно настроєні до кожного і всього. Це було дивовижне!
Бракуватиме нам пана Ярослава, Його зичливості, щирої усмішки і доброго слова Великого Українця з-за океану, якого серце билося для вимріяної вільної України та сім’ї.
Спочивайте, пане Ярославе, в Торонтонській землі, серед подібних патріотів, які в далекій Канаді теж жили для сім’ї і Батьківщини. ■
Фото з сімейного архіву панства Соколиків
