Мирослава Олійник (Бучківська), Львів-Варшава ■ ПОДІЇ ■ №38, 2015-09-20
«З’їжджаємось на Ватру кожен рік,
Щоб ця земля і небо нас почуло, –
Вп’ятнадцяте вистукує наш лік,
Відколи ми з’єдналися з минулим…».
М. Олійник
Уже вп’ятнадцяте «устрічани», тобто Суспільно-культурне товариство «Устріки» зі Львівщини, запалили свою традиційну «ватру» на землях, звідки родом вони, їхні батьки та діди. Здавалося, пройшли роки, час «загоює рани», життя іде вперед, але…
Кличуть пороги батьківських осель, криниці біля них, волають могили, пошановані і забуті, чекають осиротілі церкви, плачуть туманами покинуті гори… Очевидців залишається щораз менше й менше, тому товариство «Устріки» поповнюється вже їхніми нащадками – дітьми, онуками, правнуками. Під керуванням Віктора Васильовича Козоглодюка ми знову зібралися в Устріках-Долішніх на території Польщі.
Докладно про створення товариства я вже розповідала, та, можливо, ще не всі знають, бо такі дії суворо замовчувалися: 1951 р. влада Польщі та влада Радянського Союзу, «змовившись», вирішили порівняти спільні кордони, а людей «просто» відселити на інші території. Так постраждали етнічні українці колишнього Нижньо-Устріцького району тодішньої Дрогобицької області…
Протягом своєї діяльності товариство здійснило і далі продовжує реалізувати такі завдання, як-от:
– збереження і розвиток культурних надбань українців, чия доля пов’язана з примусовим переселенням, та їх популяризація серед широких кіл громадськості;
організування культурно-просвітницької діяльності, спрямованої на дослідження подій, пов’язаних з примусовим переселенням;
– сприяння у зборі матеріалів, пов’язаних з переселенням, та створення тематичних виставок, випуск науково-популярної друкованої продукції;
– організування науково-практичних конференцій, фестивалів, зустрічей, виступів творчих колективів;
– налагодження систематичних зв’язків з українцями, які проживають у Польщі, та організування відвідин членами товариства населених пунктів, звідкіля вони були виселені в ході депортації.
Вже зроблено дуже багато, а ще більше прийдеться зробити, адже найголовнішим завданням «устрічан» тепер є спорудження на виділеній території поблизу церкви Успення Пресвятої Богородиці в Устріках-Долішніх парафіяльно-культурного центру, про який роками мріяли переселенці, котрі щороку приїжджали на свою малу батьківщину. Це буде їхня українська світлиця, де зберігатимуться експонати часів переселення, де зможуть зупинятися українці під час відвідин покинутих земель.
Найважливішою подією поїздки є запалення символічного вогнища, як знак пам’яті, пошани, вірності традиціям. Але торік голова товариства запровадив «новинку», – це фотовиставка, на якій кожен міг «знайти» себе на попередніх «ватрах», та міні-ярмарок, на якому можна було придбати вишиванки, ґердани, дерев’яні речі тощо. Часткові кошти йдуть на побудову світлиці. Акція збору коштів – «Твоя цеглина у спільній будові», до якої може долучитися кожний, хто хоче внести свою лепту до важливої справи.
За традицією ватру запалили найстарші та наймолодші учасники. А перед виступами Віктор Козоглодюк почастував усіх пахучим короваєм, який спекла його дружина. Такий «жест» ще більше об’єднав приїжджих зі Львова, Миколаєва, Жидачева, Ходорова, Нового Роздолу, Трускавця, Дрогобича, Борислава, Городка, Комарна, Самбора, Старого Самбора, Роздолу, Києва. Звучали слова-спогади та слова пам’яті тих трагічних подій, котрі не забудуться вже ніколи, бо очевидці переселення, як реліквію, передали свій біль нащадкам… Голова товариства підсумував чергову поїздку, наголосивши на колосальний вклад простих людей у творення «живої» історії нашої України. Він також подякував усім, хто довгий час бере участь і допомагає товариству у здійсненні поїздок, особливо керівникові місцевого гуртка Об’єднання українців у Польщі Стефанії Гаврилець та її дочці Беаті, які завжди розділяють з нами час біля ватри.
Неможливо передати всі розповіді про власні болючі враження учасників, та мене особливо вразили спомини однієї з найстарших очевидців, тепер жительки Жидачева Катерини Михайлівни Філіпенко, яка розповіла, як на цьому місці, де горіло наше вогнище, вона в дитинстві пасла корови…
Удруге приїхав разом з батьком на цю зустріч Богдан Маланчук із Комарна, і вдруге він читав вірш, але вже набагато складніший, ніж торік. Так, підростає зміна, підростають бойківчата, які, думаю, не дадуть загинути культурі своїх предків…
«Берездівчанка», народний жіночий фолькльорний ансамбль із села Берездівців біля Нового Роздолу зі своїм керівником Михайлом Іваницьким артистично виконали ряд автентичних пісень. Адже дівчата «Берездівчанки» є теж вихідцями з цих місцевостей.
Горіла ватра, на небі появлялися зіроньки, а люди продовжували розмову, згадуючи минуле й обговорюючи гірке сьогодення… Вже друга «Устріцька ватра» відбувається під час російської аґресії в Україні, тому ця тема не «сходила» з уст кожного…
Недільний ранок був не менш важливим, бо ми гуртом пішли на Службу Божу до греко-католицького храму. Я записала проповідь священика Ярослава Лазорика, який приїхав з Канади в гості до батька в Устріки-Долішні і замінив місцевого священика Миколу Костецького: «Ми маємо душу, маємо серце, ми любимо, і тому вертаємося до того, що має для нас велике значення – до місця, звідки походимо… Сьогодні, цього чудового дня, Ісус зібрав усіх нас і каже нам одне: «Пам’ятайте, дорогі мої, щоб завжди була між нами єдність. Вона дуже важлива особливо у спільноті людей віри… Вона будує родину, будує спільноту, будує державу…». Як просто і як мудро сказано. Мені подумалося, що жодне слово не було сказано намарно.
Після Служби Божої Віктор Козоглодюк подарував о. Ярославу образ від громади Товариства «Устріки», що було своєрідним жестом єднання.
Наступним і невід’ємним етапом нашої «мандрівки» було відвідання озера Солини, де постала Солинська ГЕС. Безмежне озеро має свою історію. Воно «виросло» на затоплених українських селах і цвинтарях, а тепер є найбільшою гідротехнічною спорудою в Польщі. Йдеш по широченному мосту – з одного боку можна «зачерпнути» воду рукою, а з другого – висота з «пташиного польоту» у 82 метри! Паморочиться в голові, коли дивишся з такої висоти!
Як розпочинали, так і закінчували своє подорожування «устрічани» з провідною піснею «Рідні Бескиди», яку сворили Віктор Козоглодюк та Андрій Грецко.
