На Куявах, у місті, де були інтерновані солдати Української Народної Республіки, 2 червня урочисто вшановано пам’ять похованих на Українському військовому кладовищі.

У православній каплиці о. митрат полковник Миколай Гайдученя відправив богослужіння за парафіян, які боролися за “нашу і вашу свободу” і які похоронені на Козацькій могилі в Александрові-Куявському. Ці солдати, хоч і в більшості православного віровизнання, не були однак парафіянами Православної церкви в Польщі, оскільки під час інтернування православна парафія в цьому місті не існувала. Вояки організували релігійне життя власними силами.

При могилі правився екуменічний молебень з участю православних священиків та греко-католицького, римо-католицького і протестантського духівництва. У промовах наголошувалося на спільній боротьбі, яка єднає обидва народи. Відтак урочисто покладено квіти на могилу.
Серед багатьох присутніх мер міста Анджей Цесля привітав, зокрема, представників Українського козацтва на чолі з верховним отаманом України та діаспори, гетьманом Міжнародної громадської організації “Козацтво запорозьке”, маршалом козацтва Дмитром Сагайдаком; генерального консула України в Ґданську Мирона Янкова. З української громади в Польщі квіти поклали представники ОУП з Білого Бору, а серед них Володимир Філь та учні тамтешнього комплексу шкіл з українською мовою навчання з учителькою Марією Мандрик-Філь; були також Любомира Тхір – директор Комплексу шкіл з українською мовою навчання в Бартошицях, Єлисавета Кремінська – член ГУ ОУП – з українською ґданською громадою, представники гуртка ОУП з Битова, українці Куявського реґіону. Козаків вшанували депутати Сейму РП і міста, місцеві самоврядники
Табір інтернованих № 6 в Александрові-Куявському виник у грудні 1920 р. Комендантом табору був ген. Марко Безручко. Найбільша кількість табірників – 3500 воїнів, з їхніми дружинами і дітьми. У вересні 1931 р. вони своїми руками насипали козацьку могилу на честь загиблих бойових товаришів, розвивали свою культурно-суспільну діяльність.
Через рік буде 20-зщжліття відновлення кладовища. Мерія готує більш урочисте відзначення цієї річниці.
Дивлячись на події, маю враження, що саме покладення квітів стає додатком до взаємних куртуазних нагороджень польської та української сторін. Натомість бракує художньої частини (звичайно, не на цвинтарі) – у виконанні, наприклад, місцевої шкільної молоді – про спільне фронтове братерство. Зате організатори вгостили обідом прибулих на захід здалеку.

“Наше слово” №26, 24 червня 2012 року {moscomment}